Глава 18

- Я хвилювалася. Вас довго не було, гадала – вже потонули. Кинулася вас рятувати й виявила печеру. Тут мене й схопили.

Чоловік мовчав, але його докірливий погляд красномовно говорив за нього. Він насупив брови і явно прораховував варіанти відступу. Ельвіра підійшла до дівчини та повільно провела липким пальцем по зляканому обличчі Софії.

- Таких красунь ще не було у моїй колекції, - дівчина, висловлюючи свій протест, відвернулася й різко смикнула руки в надії звільнитися. Арахноїд сильніше стиснув тонкі зап’ястки й тільки посилив хватку. Софії здавалося, що то залізні кайданки сковують тіло.

Ельвіра кивнула й арахноїд зі синім волоссям, що ледь сягало плечей, почав наближатися до Степана. У руках тримав довгу золотисту мотузку, яка переливалася легким світлом й здавалося сяяла сама по собі. Складалася з декількох шарів і віддалено нагадувала широкий шарф. В один стрибок ворог опинився поруч зі Степаном. Інший арахноїд, чіпляючись лапами за стелю, пробігся нею й зістрибнув на землю, позаду чоловіка. Степан не вагаючись та не втрачаючи дорогоцінних хвилин, миттю перетворився на чугайстера, загрозливо виставляючи кігті вперед.

- Єфиме, лови, - крикнув арахноїд із синім волоссям та кинув мотузку своєму товаришу. Той спіймав її й швидко накинув на Степана. Арахноїди закружляли й  чоловік сам не зрозумів в яку мить його тіло зв’язали. Відчув як магія покидає його й не реагує на звіриний клич. Тільки тепер зрозумів, що то ніяка не мотузка, а особливе павутиння, сплетене королевою, яке сковує магію. Мотузка увібрала в себе залишки сили й чугайстер перетворився на людину.

Степан пручався, намагався вирватися з небажаного полону, але всі зусилля залишалися марними. Руки міцно зв’язали одну до одної й для певності, прив’язали ще й до тіла. Мотузку арахноїди утримували з обох кінців, стежачи за даремним смиканням Степана.

Таким безпорадним чоловік себе ще не відчував. Самовпевненість зіграла з ним злий жарт. Почувався настільки непереможним, що без чіткого плану направився до печери. Сподівався уникнути цієї неприємної зустрічі. Гадав, навіть якщо вона й відбудеться, то це тільки допоможе Марку віднайти в собі зародки мужності. Дивлячись на те, як бездіяльно стоїть хлопець, зрозумів, наскільки помилявся. Здавалося йому дістався найгірший учень з усіх можливих і доля зіграла з ним злий жарт.

Вирушаючи сюди, Степан забув про свою слабкість. Зараз він був не один, ніс відповідальність за життя дівчини, яка незрозуміло чому наразила себе на небезпеку, та хлопця, що продовжував розгублено свердлити його поглядом. Задоволений голос Ельвіри увірвався до свідомості:

- Нарешті! Непереможний чугайстер, гроза всіх мавок, тепер цілковито у моїй владі. Знищити тебе одразу, надто милосердно, тож не сподівайся на легку смерть. Відведіть його.

Цей наказ арахноїди виконали одразу. Вони штовхнули Степана, проте він не збирався нікуди йти. Замість того, щоб зробити крок, впав на землю.

- Ельвіро, навіщо нам сваритися? Ти не розумієш, на поверхні діється щось жахливе. Я маю спинити повітрулю, інакше постраждає весь світ.

Королева дивилася на нього з гордо піднятою головою, переможним задоволеним поглядом. Мовчала й наче зважувала варіанти. Ця тиша вселяла слабку надію  у серце Степана, яка розбилася вщент, як тільки заговорила Ельвіра.

- Повітрулі не є небезпечними й до того ж мене не стосується, що відбувається на поверхні.

Арахноїдка кивнула, чоловіка схопили й повели у темний прохід. Королева зупинила свій колючий погляд на Маркові:

- Даремно ти з ним сюди прийшов. У тебе буде багато часу, щоб про це подумати.

Не встигла вона договорити, як Марк відчув на собі міцні руки арахноїда. Його штовхнули в плечі й змусили йти знайомим коридором. У трапезній він перебував не один. Марка разом із Софією почали замотувати в кокон і марні пручання лише посилювали тиск ниток. Хлопець спробував дізнатися хоча б щось.

- І який у вас план? Триматимете мене вічно?

- Це тебе не стосується. Раджу замовкнути, - сердитий голос арахноїда не припускав заперечень. Звучав холодно й суворо та викликав морозні сироти на шкірі. Хлопця огортали міцною павутиною, яка наче товсті мотузки, сковувала рухи.