Глава 17

Крізь щілину, яка утворилася у коконі, Хлопець побачив Степана і полегшено видихнув. Швидкими рухами чоловік позбавляв Марка від павутини, визволяючи його з полону. Кокон зруйнувався і парубок впав на землю, вдарившись об каміння. Степан, забираючи з нього залишки павутини, буркнув:

- Досить відпочивати. Поки я нишпорю печерою ти тут відсипаєшся.

Хлопець підвівся на ноги й здивовано глянув на свого рятівника:

- Це ти зараз серйозно? Покинув мене у лігві павуків й ще у чомусь звинувачуєш. А мене, між іншим, вкусили.

На підтвердження своїх слів, Марк простягнув руку на якій виднілися дві червоні цятки. Шкіра навколо укусу трохи почервоніла. Степан кинув швидкий погляд на рану й байдуже змахнув рукою:

- Пусте, не переймайся, скоро заживе. Ти чугайстер і на тебе отрута не діє, й взагалі ти не мав би спати. Як тільки твоя сила збільшиться арахноїди стануть тобі не страшні. Ходімо, треба звідси вибиратися.

Чоловік впевненою ходою, розпочав свій шлях. Марк потягуючись, вирушив слідом.

- А чому ти мене залишив?

- Ти хотів, щоб нас двох спіймали? Я у вигляді вихру швидко обнишпорив печеру, побував у їхній скарбниці й виявив, що Ельвіра казала правду – у них немає топірця. Хоча, я це бачив ще з її реакції. Битися зі купкою арахноїдів вважаю не розумним. Краще дати їм тебе схопити й поки вони зайняті тобою, обшукати тут все. До того ж легше звільнити з непорушного кокона ніж від рук арахноїда.

Марк продовжував йти за чоловіком, намагаючись не відставати. Сподівався якнайшвидше вибратися звідси й нарешті опинитися на поверхні. Закритий простір давив, ускладнював дихання й тиснув. Щось у розповіді Степана здавалося підозрілим. Склалося враження, що чоловік замовчує певну інформацію.

- Я хочу уточнити. Ти знав, що тут живуть ці створіння і свідомо прийшов сюди. Без зброї, жодного захисту чи плану.

Степан різко зупинився й з-під лоба глянув на хлопця:

- Навіщо тобі зброя? Ти ж на весь голос заявляєш про своє миролюбство. Арахноїди для тебе не становлять загрози, принаймні вбити не зможуть.

Від таких слів Марк не відчув полегшення. Перспектива стати бранцем не подобалася. Чоловік продовжив свій шлях, проте хлопець не заспокоювався:

- А що сталося минулого разу, коли ти був тут?

- Нічого особливого. Арахноїди викрали дитину, маленького хлопчика. Ну як викрали… Він випадково  впав у понор, отвір по якому стікає дощова вода. Вони заплели дитину в павутину і чекали, сам розумієш чого. Зазвичай я в такі справи не втручаюся, ні до чого мені все це. Але того разу не витримав криків матері та безрезультатних пошуків малого лісом. Вирішив допомогти. Прийшов і забрав дитину. Ти б бачив Ельвіру, вона тоді оскаженіла. Ех, були колись веселі часи.

Степан сказав це так, ніби ностальгує за колишніми пригодами. Вони дісталися до грота, який вів у котлован з водоспадом. Отвір, через який чоловіки потрапили сюди, виявився закритим каменем і тільки відблиски сонячного світла окреслювали важкий валун. Арахноїди зачинили вхід до печери, ускладнюючи шлях відступу. Марк задумано почухав потилицю:

- І що тепер?

- Нічого, відсунемо камінь. Невже вони гадають, що це нас зупинить?

- Звісно ні, - позаду почувся жіночий голос, який належав Ельвірі. – Проте наявність випадкової гості – так.

Марка ніби облили окропом. Він різко розвернувся і побачив як Софію тримає за руки здоровий арахноїд. На дівочому обличчі відбився переляк та розгубленість. Вода стікала з її мокрого волосся й дівчина злегка тремтіла. Хлопцю залишалося лише здогадуватися чим викликане це тремтіння: страхом, чи холодом. Королева продовжувала потішатися:

- Невже гадав, що ми залишимо твого учня без нагляду? Знала, що ти повернешся за ним. Я дозволила тобі повірити у свою перемогу. Як це, зазнати поразки за крок до звільнення, коли вже бачиш вихід на поверхню й один крок відділяє від бажаної свободи? Гірко, правда ж.

Степан повністю проігнорував ці зловтішання й поцікавився тим, що його найбільше хвилювало у цю мить:

- Софіє, як ти тут опинилася?