Глава 15

Степан легенько доторкнувся до плеча Марка, змушуючи забрати руку. Чоловік проліз в отвір й опинився у печері. Став на ноги й випростався на повний зріст. Марк обережно заліз всередину і з подивом виявом, що у гроті немає води. Хлопець жадібно ковтнув задушливого повітря й з його грудей вирвався кашель. Вода стікала  з одягу й волосся, але холоду не відчувалося.

Марк підійшов до отвору та з подивом занурив туди руку. Долоню одразу огорнула вода. Він не стримував свого здивування:

- Неймовірно! Як таке можливо?

- Магія, – Степан скупо усміхнувся й вмить посерйознішав. – Ходімо, нам ще топірець шукати.

- А він точно тут?

- Не знаю, це доведеться з’ясувати.

Марк підвівся та зачаровано почав оглядатися довкола. Нерівні стіни печери сірого кольору з іржавим відтінком, плавно переходили у куполоподібну стелю. Під ногами знаходилися пісок та каміння. Не стримався і з певною пересторогою, пальцями доторкнувся до яскравих цяток, від яких надходило легке світло. Ними виявилися дрібні камінчики. Гладкі на дотик, овальної форми й трохи випуклі по центру здавалися огранованими невідомими кристалами. Хлопець помітив, що грот розділяється на два природні коридори.

- Куди йти, розділимося?

- Це погана ідея, ти ж не контролюєш свою силу й невідомо які небезпеки там причаїлися.

Степан сказав це загадковим тоном, хитро косячись на парубка. Марк не знав про які небезпеки говорить чоловік. Ну хіба станеться обвал чи каменепад,   що маймо вірно, або відбудеться затоплення, адже невідомо чи ця прозора магічна плівка надійна.

Чоловік підозріло поглянув на обидва проходи й вибрав той, що трохи ширший. Впевненим кроком попрямував ним і Марку нічого не залишалося як піти слідом. Яскраві камінці освітлювали шлях й ця печера здавалася незвичною. Хоч і панувала напівтемрява, проте з відмінним зором чугайстера, не відчувалося дискомфорту. Прохід став трохи ширшим і нижчим. Хлопцю довелося йти з опущеною головою. Інколи траплялися розвилки й дивлячись як Степан впевнено обирає шлях, у хлопця закралися підозри.

- Ти вже бував тут раніше?

- Бував не бував, хто знає. Всі печери схожі, - чоловік долонею забрав павутину, що звисала зі стелі й рухався далі.

Степан явно щось замовчував й це не подобалося Марку. Ця печера здавалася схожою на лабіринт. З численними розвилками та поворотами, хлопець заплутався і не впевнений, що у разі необхідності, повернувся б назад. Помахом руки парубок позбувся від павутини, яка впала на плечі.

- А який у нас план, просто йти печерою в надії, що побачимо топірець? Він може знаходитися будь-де, от, наприклад в іншому розгалужені, який ми щойно оминули. Чи у тебе там десь радар захований?

- Не захований, чого ти причепився? Добре, бував я тут раніше і знаю один сховок. Якщо пощастить, залишимося непоміченими й перевіримо скарбницю. А як ні…, - чоловік зробив театральну паузу, - не будемо про погане.

- А як ні то що? Я хочу знати.

- Нічого страшного, але тобі не завадить трохи загартуватися, змужніти, так би мовити.

Такі слова зовсім не сподобалися Марку. Змусили насторожитися й він уже боязко поглянув назад, передчасно шукаючи шляхи відступу. Раптом Степан зупинився й хлопець наштовхнувся на його спину. Чоловік приклав долоню до рота:

- Ой.

- Ой? Чому ой, що сталося? – у голосі Марка відчувалася легке занепокоєння.

- Я здається помилився і не туди звернув. Вертаємося.

Марк поглянув вперед і зрозумів, що саме налякало Степана. Густа павутина, мов пухнаста ковдра, обгорнула стіни та підлогу. Посірілі волокна припали пилом і свідчили, що тут вони давно. Хлопець простягнув руку й відчув м’яке плетиво на долоні. Степан заметушився:

- Хутко назад, поки нас не знайшли.

Марк хоч і не розумів причину такого поспіху і хто їх має знайти, але виконав наказ. Різко розвернувся і швидкими кроками попрямував вперед. Під ногою відчув щось тверде і характерний хрускіт. Складалося враження, що наступив на куряче яйце й тріснула шкаралупа. Зупинився й повільно, наче боявся побачити на що саме натрапив, Марк підняв ногу. На кам’янистій нерівній підлозі, лежав великий розчавлений павук з довгими чорними лапками.  Над вухом почувся невтішний вердикт Степана:

- Ну все, вийти не поміченими не вийде.

Пролунали дивні звуки, наче почало обсипалося дрібне каміння. Марк розвернувся й поглянув туди, звідки доносився шум. Щось наближалося і під густою вуаллю з павутини з’явилася тінь. Срібне плетиво розірвалося й перед очима постало невідоме Марку створіння.