Глава 10

Не вагаючись, Софія використала хлопця в якості подушки. Вона впевнена, що подобається Марку, але чому він зволікає і не пропонує зустрічатися для неї залишається загадкою. Зрештою, сон швидко здолав її й уже скоро снилися карпатські краєвиди.

Проте, хлопець довго не міг заснути. Його лякала завтрашня зустріч з мольфаром, сам не знав чому, але у нього було погане передчуття. У серці почали оселятися сумніви щодо правильності свого рішення. А що, якщо стати чугайстером справді його доля і він зможе допомогти людству? Сам усміхнувся цьому безумству. Він не герой, ніколи не був ним і ніколи не стане. Не зможе безжально відправити мавку за грань, а отже ніякий не чугайстер. Дрімота таки здолала його і він провалився в неглибокий сон. На світанку голос Степана розвіяв усі залишки сну:

- Прокидайтеся, час вирушати.

Марк неохоче розплющив очі й відчув як затерпла його рука. Це була не найкраща ніч в його житті: холодно, колюче та незручно, але він провів її поруч зі Софією, тому це перекривало усі недоліки. Дівчина сіла на гілки та не поспішаючи потягнулася. Сонно позіхнула й поставила свої руки на коліна:

- Чому так рано? Ми ж могли ще трохи поспати.

- Ми тут не для сну. От вирішимо справу і будете спати скільки захочеться. Треба поспішати, якщо ви після ритуалу відправитеся додому, то я ще маю врятувати світ.

Інтонація якою говорив Степан, прокралася у потаємні кутки душі Марка та заграла на невидимих струнах. Рятувати світ. В цьому щось є. Йому хотілося якось допомогти чоловіку, але замість цього він зрікається своїх сил і тікає як боягуз. Якщо бути чесним – який з нього герой? Правильно, ніякий. Мабуть, його найбільша допомога в тому, що залишить сили чугайстера Степану. Хлопець переконаний, він не гідний такого дару. Підвівся та намагався відігнати ці сумніви, які прийшли так невчасно. Із захватом поглянув на чоловіка і той розпорядився:

- Мольфар живе не далеко, за тим пагорбом. Будемо йти пішки. Чугайстеру з його повним зростом не просто пробиратися крізь ці зарості, тому навіть коли гуляю перетвореним, не збільшуюся до великих розмірів.

Степанове не далеко розтягнулося на півтори години мандрування лісом і воно ще не завершилося. Марк не скаржився, насолоджувався запахом хвойних дерев, аромат яких витав у повітрі. Хлопцю здавалося, що його органи чуття загострилися, принаймні зір точно. Не вистачатиме цього нічного бачення, проте, щоб бути нормальним, він готовий пожертвувати цим даром, який насправді ніколи йому не належав.

Нарешті ліс закінчився й унизу пагорба виднівся дерев`яний будинок. Біля нього - сарай та старенька хатина, яка почорніла від свого віку і здавалося завалиться від сильного подиху вітру. Степан впевнено попрямував туди й переліз через дротяну огорожу. Марк вирушив слідом та допоміг Софії. На території паслася корова, а сіра собака не шкодуючи свого голосу, залякувала некликаних гостей. Степан якось дивно глянув на неї й вона замовкла та втекла до своєї буди.

Минувши ще одну огорожу з дерев'яного штахету, вони опинилися на охайному подвір`ї. Будинок виглядав новим та сучасним, Марк помітив лінії електропередач та супутникову антену на ньому. Не таке житло уявляв у мольфара. З ошатного дому вийшов чоловік. Його волосся, вуса та довга борода покрилися сивиною. Він розкривши руки для обіймів приязно привітався:

- Степане, оце несподіванка! Хоч би зателефонував, попередив, шо ти з відвідувачами, я б вишиванку і кептаря одів.

Степан широко посміхнувся, легенько поплескав долонями по плечах давнього приятеля. Вирішив одразу попередити, що у виставі придуманої для туристів потреби немає:

- Іване, це не звичайні відвідувачі, у нас важлива справа.

Мольфар уважно просканував своїм поглядом Марка, від якого тому стало незручно, і все зрозумів. Він сумно звернувся Степана:

- О, вижу настав твій час і не бути вже тобі чугайстером. Ти й так довго виконував цей обов’язок, за пару днів позбудешся його. Прошу, проходьте за мною, у нас немає часу, вони скоро прийдуть, – звернувся до собаки, яка несміливо виглядала з буди, -  прощавай, Сірко. І не вий на місяць сорок днів.

Марка цікавило яких ще гостей чекає цей загадковий чоловік, проте змовчав і рушив слідом протоптаною у траві стежкою, яка пролягала до старенької хатини з ґанком. Стіни зроблені з дерев’яного брусу, що почорнів від старості, а дах покритий дранкою. Господар владно відчинив двері та запросив в середину. З обох боків від довгого коридору розміщувалося по одній кімнаті, в одну з яких вони зайшли.

Хлопцю здавалося, що все у цьому приміщенні просякнуто автентичністю. Маленькі вікна та двері, низька стеля з масивними балками давили на нього, бракувало простору. На стінах розвішані гобелени та вишиті рушники, а по центру знаходилися дві лавки та дерев`яний стіл на якому стояли свічки. Одну з них Іван поставив у свічник та одразу запалив. Степан перейшов до справи:

- Нам потрібно, щоб ти зняв прокляття з Марка, він не бажає ставати чугайстером і зовсім не годиться для цієї місії. Надто чутливий та м’якотілий. З таким захисником мавки отримають повну свободу дій, не буде кому їм завадити.

Іван одягнув чорного капелюха з двома яскравими стрічками, що нагадували мозаїку, і з якого стирчала одна сіра пір`їна. Задумано  почухав сиву бороду. Прошепотів якісь слова і його очі повністю стали чорними, зелена райдужна оболонка зникла. Чоловік наче перебував у трансі, далеко за межами цього будинку і лише його тіло оманливо залишалося тут: