Глава 9

- У такому випадку вам доведеться слухатися мене, – чугайстер грізно насупив брови, а його голос прогримів так, що ніхто з присутніх не наважувався сперечатися з ним. Він простягнув Марку свою вільну від волосся долоню, - давай руку, я тебе обережно підніму.

Хлопець випростався, ніби це допоможе здаватися хоробрішим. Він різко обійняв Софію, відчував, що зараз їй необхідна підтримка:

- Не бійся, добре? Ми разом покатаємося на цій істоті, вважай у тебе  персональний чугайстер. Зустрінемося на його плечах.

Підбадьорюючи посміхнувся та відпустив зі своїх обіймів. Здавалося, у Степана зараз закінчиться терпіння, злість бурхливим океаном вирувала у його очах. Щоб не випробовувати нового знайомого на міцність, Марк поспішно доторкнувся до теплої, велетенської долоні, яка з легкістю підняла хлопця в повітря та посадила на ліве плече. Оцінивши висоту, він зрозумів, що вигляд приблизно як з другого поверху, тож це не так і страшно. Проте, мабуть, для Софії з її фобією висоти, це справжній Еверест.

Уважно спостерігав, як чугайстер  обережно опускає дівчину на інше плече. Полегшено видихнув, коли вона сіла та міцно схопилася за світле волосся їхнього дивного транспортного засобу. Не поспішаючи, плавними рухами, чугайстер перейшов річку й опинившись на безлісій поляні, пришвидшив свій крок. Рухався швидко та впевнено, оминаючи самотні домівки селян, що розкинулися на пагорбі, він вже зовсім скоро вийшов на високі полонини.

Марк почувався наче на атракціоні. Його добряче похитувало і хоч це і неможливо та здається він відчував кожний камінь на який ступав чугайстер, особливо коли той рухався річкою проти течії та вперто оминав шлях, який проходив через ліс. Вийшов на широку поляну, нарешті зупинився перед високими деревами:

- От і все, далі підете пішки.

Чугайстер зняв з плечей та обережно поставив на землю свою цінну ношу. Відчувши під ногами тверду землю, Софія полегшено зітхнула та відвернулася до дерев, ніби не помічаючи як Степан повернув собі людську подобу та забрав одяг у Марка. Веселим голосом та вже одягнутий чоловік, заходився роздавати подальші вказівки:

- До світанку можете трохи поспати тут. За цим лісом знаходиться будинок мольфара до якого ми навідаємося вранці. Він не любить несподіваних гостей, а посеред ночі не прийме навіть мене.

Марк поглядом оглянув територію. Дещо він вважав нелогічним, тому не стримав своїх претензій:

- Вибачаюся, а поспати де? У нас немає ні намету, ні спальників, ні ковдри. Не краще було заночувати у машині й прийти сюди вже вранці?

Софія, почувши словесну перепалку чоловіків, підійшла та стала біля Марка. Хлопцю здалося, що вона теж не в захваті від ідеї спати посеред галявини. Проте Степана це не бентежило:

- Ох, мені ця молодь. Якби ми залишилися на ніч у машин, і то не виключаю можливості нічного візиту мавок. Я слабшаю, а ти хоч і набираєшся сил, проте не бажаєш знищувати це диявольське поріддя. Зараз ми вразливі як ніколи.

Чоловік ображено розвернувся та подався до лісу. Марк ніжно взяв у свої руки холодні долоні Софії. Відчував перед нею свою провину:

- Вибач, я не хотів наражати тебе на небезпеку. Гадав ми швидко дістанемося до мольфара, він зніме з мене це прокляття і вже ввечері опинимося вдома.

- Тобі немає за що вибачатися, я сама захотіла поїхати з тобою.

Вона поглянула на нього своїми великими очима так, ніби намагалася розгледіти його душу. У цю мить Марк розумів – усі слова будуть зайвими та недоречними. Її вуста манили його, він бажав переступити ту тонку межу яка робила їх друзями й стати дещо більшим для неї. Хотів поселитися у її серці та думках, бути справжньою опорою на яку вона може сміливо покластися. Та щось стримувало його. Якась невидима сила немов забороняла зближуватися з цієї дівчиною. Марк підозрював – це частинка чугайстра, яка прокинулася у ньому, не підпускає до Софії. Нічого, вже завтра він позбудеться цього прокляття і чинитиме так, як бажає його душа. Хлопець турботливо підніс свої руки до рота та дмухнув теплим повітрям на дівочі долоні:

- Не замерзла?

- Трохи, ночі в горах дещо холодні.

З цим не можливо не погодитися. Якби Марк мав хоч якусь маленьку ковдру, чи хоча б куртку, то не вагаючись віддав би їй. Але, на жаль, потрібних речей поруч не було. Важкі кроки Степана змусили хлопця відпустити долоні дівчини. Чоловік невдоволено кинув під ноги хвойні гілки:

- Ось вам імпровізоване ложе. Раджу негайно вкладатися спати, до світанку залишилося декілька годин. Я постою на варті, все одно не засну.

Марк без особливого ентузіазму поглянув на гілки та трохи поправив їх. Все ж краще ніж лягати на холодну землю. Залишаючи місце для дівчини, невпевнено приліг, поклавши голову на свої руки:

- Не так погано, як я думав. Спробуєш?

Марк боявся її відмови, проте цього не сталося. Софія мовчки зайняла відведене їй місце і здається зовсім не соромилася. Це втішало хлопця, він пообіцяв собі – як тільки позбудеться цього прокляття одразу зізнається їй у своїх почуттях. Лежати на хвойних гілках виявилося не так приємно, як здавалося спочатку. Вони трохи поколювали своїми голками й це не надавало комфорту. Зважившись, Марк запропонував:

- Хочеш, можеш лягти на моє плече, можливо буде зручніше.