Глава 8

Степан простягнув долоні та з легкістю підняв Софію, обережно поставивши її на землю. Марк вхопився руками за урвище та без особливих зусиль підтягнувся і виліз на дорогу. Бути сильним йому подобалося, здалося, що він уже звикає до цього і стати чугайстером не така вже й погана доля. Подумки вилаяв себе за такі міркування, розумів, чим більше звикає до своїх нових здібностей, тим важче буде з ними розпрощатися. Слова Степана наче повернули до дивної реальності:

- Доведеться зачекати коли повністю стемніє. Щоб витягти автомобіль потрібно повністю перетворитися на чугайстера. Не ризикну зробити це при сонячному світлі, люди можуть побачити. Мій зір чудово адаптується до темряви, тож освітлення мені не потрібне.

Марк радів, що чоловік розуміє яке важливе це авто для нього і не вимагає покинути його у цій гірській річці, до того ж чекати доведеться не довго.  Щоб не  марнувати часу хлопець понуро попрямував до синього транспорту, який став причиною втрати батькової улюбленої ластівочки. Помітивши залишки попелу у салоні, намагався не думати, що тут відбулося. Хоча він прекрасно знав – чугайстер виконав свою роботу. Марк був впевнений – ніколи не зможе таке робити, тому ще раз переконався у правильності свого рішення позбавитися цих сил і цієї долі.

Марно спробував завести авто, воно залишалося німим. Хлопець вирішив оглянути багажник. Він був порожнім. Такого хлопець ще не бачив, жодних речей та інструментів, навіть запасної шини немає. Копирсання під капотом результату не дали й облишивши ці спроби, Марк підійшов до Софії та разом з нею спостерігав захід сонця, який розмалював небо різними барвами.

 Транспорт, який проїхав повз не зупинявся, здавалося водії без зайвої цікавості кидали мимовільні погляди на пошкоджені автомобілі. Нарешті над головами з'явилося зоряне небо, на якому виділявся яскравий місяць. Хлопець відмінно все бачив і ще раз переконався – бути чугайстером не так вже й жахливо. Спостерігав, як неквапливо знімає свій одяг Степан, обережно згортає його в клунок та наче цінний скарб простягнув йому:

- Ти відповідаєш за його цілісність, він мені ще знадобиться.

Як тільки речі опинилися у руках Марка, світловолосий чоловік перетворився на чугайстера. Істоти таких розмірів хлопець ще не бачив. Зростом він досягав близько семи метрів і це максимум його можливостей. Він спустився до річки й легко, зосереджено, без зайвих рухів взяв авто у свої руки та обережно переніс його на дорогу. Мабуть, тільки тепер Марк зрозумів яка насправді сила прихована в чугайстері і якби не такий химерний вигляд та обов’язок знищувати мавок, напевно він би не відмовився від неї.

Відчинивши дверцята, з авто вилилася холодна вода. Сидіння та речі, які були в салоні, добряче намокли. Не втрачаючи надії, хлопець спробував змусити двигун працювати. Стежачи за марними спробами, Степан прогарчав:

- Облиш це, залишимо авто тут, нам потрібно йти. Візьми те, що може нам знадобитися. Коли повернемося викличеш евакуатор і відремонтуєш цю ластівку.

Марк подумки обурився. Ще б знати за чиї кошти її ремонтувати, його мізерних заощаджень не вистачить. Трохи понишпорив та дещо впакував у свій рюкзак, був готовий до майбутньої подорожі. Чугайстер помітив це і впевнено розпорядився:

- Оскільки йти нам далеченько, то рухатися необхідно швидко. Я посаджу вас обох собі на спину й особисто доставлю до місця призначення.

Софія здригнулася і це не залишилося поза увагою Марка. Він розумів – ця історія з чугайстером їй не подобається, а Степана й взагалі боїться. Вона не приховуючи свого невдоволення, стала біля хлопця, сподіваючись, що він підтримає її протест:

- Невже немає іншого варіанту? Я боюся висоти й не хочу впасти з ваших плечей.

Чугайстер злісно поглянув на неї, проте переконувати у своєму рішенні не збирався:

- Чому ж, є. Ти ночуєш тут і зранку автобусом відправишся до міста, а я з Марком можемо пробігтися. Припускаю йому вистачить сил на швидку пробіжку у стилі чугайстера. Твоя участь у нашій місії не обов’язкова, я б навіть сказав зайва, ти нас лише затримуєш.

Гірка правда не подобалося Марку, він розумів – ця поїздка шанс зблизитися з дівчиною і до того ж залишити її саму посеред ночі на гірській дорозі не може. Благальний погляд дівчини говорив замість неї й хлопець не витримавши чар її ясних зелених очей, вступився за неї:

- Без Софії я нікуди не піду. Невідомо які небезпеки чатують у цьому місці і я не дозволю ризикувати її життям.