Глава 6

- Ні – спантеличений реакцією чоловіка, Марк поспішив поглянути у дверне вічко. Полегшено видихнув, коли побачив несподівану гостю.

- Це Софія, дівчина з якою я був учора.

Не задумуючись, він відчинив двері та впустив її до своєї квартири. Сьогодні вона здавалася по-особливому вродливою, хоч і одягнута у прості джинси та футболку. Помітивши Степана, який встиг заховати свою звірину сутність і повернути рукам звичний вигляд, дівчина не приховувала здивування:

- Привіт! Вибач, не знала, що у тебе гості. Я тобі куртку принесла.

Вона простягнула вітрівку, ніби захищаючись нею від невидимої небезпеки. Хлопець взяв одяг та недбало повісив на свій лікоть:

- Так, - якось похнюплено відповів Марк. – Ми якраз збиралися виходити з дому. Я відвезу Степана до його будинку.

- Можна поїхати з вами?

Така пропозиція Софії здивувала. Марк розумів – це чудова нагода провести час разом і за інших обставин він охоче погодився б, але не тепер, коли не вирішена вся ця загадкова справа з чугайстером. Краще їй про таке не знати, а то ще злякається його. На щастя відмовляти Софії не довелося, замість нього це зробив Степан доволі грубим тоном:

- Ні, це далеко і взагалі приходь завтра.

Хлопець бачив як дівчина засмутилася. Вона продовжувала стояти біля дверей, немов чекала якогось дива. Парубок важко зітхнув та підтвердив слова свого гостя:

- Вибач, але так буде краще.

Проте дівчина не бажала відступати:

- Що відбувається Марку? Я бачу, ти щось приховуєш від мене. Чому у тебе в гостях незнайомець, який вчора розповідав нам про чугайстера?

Cофія глянула на парубка своїми великими зеленими очима. Вони заворожували, манили, наче якась магія плескалася у них. Марк упіймавши такий неймовірний погляд, готовий розповісти їй все. Несподівано для себе зізнався:

- Я перетворююся на чугайстера яким є Степан. Ми вирушаємо до мольфара, щоб запобігти цьому.

Степан гнівно зиркнув на цю парочку. Та що собі думає цей хлопчина? Марк знає, що люди зробили з сім`єю чугайстера і після цього так вільно розповідає все дівчині. Навіть попередження тримати це в таємниці не спрацювало. Такими темпами про них скоро знатиме все місто. Зайвий раз упевнився у правильності позбавити цього хлопця сил чугайстера, він не здатний навіть змовчати, тож світ точно не врятує.  Поки цей юнак не розбовкав ще щось, чоловік розсміявся і поспішно звернувся до Софії:

- Ну і жартівник же ти Марку! Таке вигадати не кожний може.

Хлопець стояв розгублений, сам не знає як так вийшло, що зізнався дівчині у такому. Навіть попри вдавання Степана, бачив його невдоволення. Але не схоже, щоб Софія повірила чоловіку:

- Мені здається Марк говорив правду. Я надто добре його знаю і можу відрізнити коли він обманює. Я їду з Вами й це не обговорюється, – парубок не чекав від неї такої проникливості та рішучості. Дівчина ніжно схопила його долоню, - якщо я для тебе хоч щось означаю, ти візьмеш мене з собою, не хочу хвилюватися. Бачила, що цей монстр зробив з Дариною.

Вона зневажливо кивнула на чоловіка і своїми словами не залишила Марку вибору. Якщо він відмовить їй, то це означатиме, що Софія нічого не означає для нього. Проте Степан про це не турбувався і злісно блискаючи очима, поцікавився:

- А подорожувати з цим монстром тобі не страшно?

Дівчина зробила крок вперед, наче показуючи свою сміливість:

- Я принаймні знатиму, що відбувається і не фантазуватиму зайвого.

Марка вразила така войовнича налаштованість та те, що Софія навіть не здивувалася цим перетворенням. Можливо, вона не до кінця усвідомлює, що сталося, але не вважає його потворою і це тішило. Не довго вагаючись, вирішив підтримати дівчину та глянув на Степана:

- Нехай їде. Ми ж туди й назад, нічого страшного не відбудеться.

Бачив як насупився чоловік. Він не приховував свого невдоволення, але зрештою погодився. Вони спустилися у двір і Марк без проблем відчинив батькове авто. Сів за водійське кермо та натиснув на педаль газу.

Повітря пройнялося вечірньою прохолодою коли сірий автомобіль майстерно петляв гірськими дорогами. Марк, хоч і раніше вже бував у горах, але сьогодні немов уперше милувався неймовірно красивими пейзажами. Шлях пролягав по справді мальовничим краєвидам: по один бік протікала річка, а з іншого височіли гори. Степан розважав своїми розмовами, а Софія зручно вмостилася на задньому сидінні та підставивши обличчя до сонця, мирно дрімала. Ніщо не передвіщало біди, проте зненацька Степан напружився та уважно стежив за синім авто у дзеркалі заднього виду.

Водій, який був за кермом і справді поводився дещо дивно. Автомобіль то наближався, наче хоче обігнати, то раптово зменшував свою швидкість. Нарешті, на звивистому повороті він наважився вирватися уперед. Марк скерував свою машину трохи убік, від гріха подальше, даючи дорогу транспорту який швидко наздоганяв. Майже порівнявшись з ним, помітив як сусіднє авто не збавляючи швидкості врізається у крило старенького фіата. Його добряче труснуло, але Марк впорався з керуванням і різко натиснув на гальмо. Софія одразу прокинулася та ошелешеним поглядом намагалася зрозуміти, що трапилося. Степан дивлячись на водія, склав пальці в кулак та закричав: