Глава 5

Миттю відпустив руки мавки й кинувся на Степана, поваливши його на землю. Можливо він і стає  монстром, але свою душу не бажав отруювати смертним гріхом. Мавка одразу перетворилася на чорного крука, що злетів у повітря. Степан відштовхнув від себе хлопця та підскочив на ноги, з жалем спостерігаючи як зникає птах за стінами будинку.

- Ти що наробив? Навіщо відпустив її, вона ж знову вбиватиме. Усі смерті, які викличе мавка, будуть на твоїй совісті.

Ненависть палала в очах чоловіка й він зі злості вдарив кулаком по смітнику. Урна відлетіла до будинку і вдарилася об стіну. На місці удару залишилася помітна вм’ятина. Марк перелякано підскочив на ноги. Здивувався, коли на руці Степана не помітив жодної подряпини, хоч і уявляв переламані кістки. Така міць вражала, проте ставати боягузом не хотів й відважно поглянув в палаючі гнівом очі.

- Відпустив, бо я не вбивця і ніколи ним не стану. Ти ж навіть не пояснив, що означає відправити за грань. Що стається з мавками? Вони помирають, їх увязнюють чи відправляють на реєркарнацію? Знайди собі іншого послідовника, а мене залиш у спокої.

Марк розвернувся та попрямував геть, залишивши розгубленого чоловіка самого серед вузького провулку. Хлопець йшов не поспішаючи. Відчуття безвиході розривали серце. Не знав як позбутися цього прокляття й знову стати людиною. Боявся, що темрява поглине душу й він перетворитися у злого монстра, якого вважав Степана. Звісно, рятувати людей благородний мотив, але шкодити живій істоті не міг. 

Близько години петляв вулицями, поки дійшов до свого будинку. За цей час встиг заспокоїтися, проте, що робити далі не знав. Хотілося про все забути й не підозрювати про існування мавок і чугайстрів. Але те, що він сьогодні бачив, не забудеться ніколи.

Біля під’їзду побачив знайому постать і напружився. Знав, що Степан так просто не відступить, проте сподівався, що він не з’явиться хоча б до завтра. З наміром проігнорувати чоловіка, впевнено підійшов до дверей та схопив за ручку. Степан поклав руку на двері, заважаючи їх відчинити.

- Визнаю, я зробив помилку. Не варто одразу все на тебе звалювати. Я дам тобі час звикнути до нових здібностей. Як би ти не пручався, ти не маєш вибору. Така твоя доля, змирися з цим.

- Я не хочу ставати вбивцею, - у голосі Марка відчувався жаль та смуток. Він відпустив ручку та поглянув на Степана так, ніби благав про допомогу. Чоловік важко зітхнув, вклавши в це зітхання всю тугу, яку зараз відчував.

- Я теж не хотів, мене не питали. Ти не станеш вбивцею, а просто знищуватимеш мавок заради благородної мети. Подумай, як би ми не втрутилися, той чоловік зараз лежав би мертвим. Ти цього хочеш? Знаєш скількох людей ще погубить та мавка? Вона не зупиниться, проте ти міг її зупинити назавжди.

- Я не зміг і ніколи не зможу. Знайди когось іншого для цієї місії.

Степан похитав головою та відпустив двері.

- Це неможливо. Ходімо спати, а вранці обговоримо все, так би мовити на свіжу голову. 

Навіть не чекаючи згоди, чоловік зайшов у під’їзд і впевнено крокував до квартири Марка. Хлопця лякали зміни, які відбувалися з ним. Знав, самостійно не впорається з цим усім, тому потребував допомоги Степана, який знав як усе пояснити. Відчинив двері квартири й помахом руки запросив додому. Чоловік впевнено зайшов й роззувшись, попрямував одразу до дивану. Не примовивши ні слова, ліг на диван та накрився ковдрою. Марк пішов до своєї кімнати, наостанок буркнувши:

- Добраніч!

Відповіді не почулося й хлопець гучно грюкнув дверима, таким чином виказуючи невдоволення. Проте найцікавіше чекало попереду. Гучний храп чоловіка лунав по всій квартирі й заважав спати. Марк покинув марні спроби заснути та досліджував інформацію у просторах інтернету про чугайстера та мавок, тож ранок за сніданком розпочався із запитань:

- Я прочитав, що чугайстри беззубі, у мене випадуть зуби?

Степан гучно зареготав. Така манера сміху дратувала, проте зробити зауваження хлопець не наважився. 

- Сучасна стоматологія врятує тебе від цього. Не хвилюйся, твоє тіло не хворітиме і зуби навіть з часом не пошкодяться. Це вигадки, як і багато іншого.

Розгледівши розгублену гримасу на обличчі парубка, чоловік ще більше розсміявся. Такий дотепний і веселий, зовсім не був схожим на нещадного убивцю яким постав перед Марком.

Степан мовчки поглянув у відчайдушні очі парубка і зрозумів – його не переконати. Навіть якщо він і володітиме усіма здібностями чугайстера, то просто нехтуватиме ними. Зрештою, від мавок не буде кому захищати людство. Чоловік підвівся та нервово зміряв кроками кімнату. Відчував на собі відповідальність за свого недолугого наступника. Хлопець надто чутливий, щоб стати мисливцем, тож доведеться розкрити таємницю, яку так не хотілося озвучувати. Зупинився та нагородив юнака зневажливим поглядом:

- Існує невелика можливість зняти з тебе прокляття, – помітив як загорілися надією очі Марка і продовжив, - це ймовірно зробити до твого повного перетворення, інакше процес буде незворотнім. Потрібно поїхати до мольфара, якщо прокляття наклала не дуже сильна відьма, то, мабуть, він зможе його зняти.

Парубок підскочив на ноги. Якщо існує хоча б один шанс позбавитися від такої долі, то він готовий зробити все. Не хотілося бути безжальним створінням, завдання якого лише убивати. Проте дещо турбувало його і хлопець не вагаючись поцікавився: