Глава 4

Після хвилинної тиші, нарешті Степан осудливо подивився на Марка. 

- І де тут мавки? Я жодної не відчуваю.

- Не знаю, ти сам сказав людне місце.

Чоловік розчаровано похитав головою та важко зітхнув:

- Раніше мавку легко було помітити. Зелене волосся, очі без зіниць, спина без м’язів й специфічний аромат. А тепер хитрунки фарбують волосся, користуються спеціальними парфумами, носять лінзи й прикривають спину одягом.

- Справді безсовісні, - насправді Марк не розумів такого обурення, адже істоти просто намагаються вижити і не бачив у цьому нічого поганого. 

Щоб переконатися у підозрах, Степан пішов углиб залу, вишукуючи здобич. Марк залишався на місці та дивився як світловолосий чоловік проштовхується крізь танцюючу юрбу. Довго побути наодинці хлопцю не вдалося і Степан швидко повернувся.

- Тут їх немає. Ходімо, тільки час даремно змарнували.

Вийшовши з клубу, Марк відчув як прохолодне повітря вулиці одразу огорнуло обличчя. Куди йти не знав і зовсім не розумів обурення Степана. Ще декілька годин тому навіть не підозрював про існування мавок, а зараз мав стати супер мисливцем. Чоловік принюхався й наче уловив знайомий аромат, кивнув у бік зупинки громадського транспорту.

- Нам туди.

Степан йшов швидко. Хлопець ледь наздоганяв його й не розумів чому такий поспіх. Вони різко звернули за ріг й яскрава вивіска, що переливалася синіми й червоними вогнями, прикувала погляд. Паб «Кампус» ласкаво запрошував у п’янкі обійми. Чоловік задоволено провів пальцями по вусах:

- Що ж, подивимся, що то за паб.

Хоч і Марк сумнівався, що тендітна мавка відвідуватиме такі заклади, проте змовчав. Насправді навіть хотів, щоб цієї ночі вони не знайшли цих загадкових істот. У пабі сиділи тільки чоловіки, пили пиво та дивилися футбол по телевізору. Чисто чоловіча компанія. Марк прошепотів на вухо новому знайомому:

- А мавками стають тільки дівчата?

- Так, а тобі кого ще треба?

- Чоловік на них не може перетворитися?

- Звісно ні, вони перетворюються на нявкунів, - Степан обурливо поглянув на Марка. Здавалося він бовкнув несусвітню дурницю й зараз отримає двійку. Вродлива офіціантка у чорному фартуху підійшла до них й привітно посміхнулася:

- Доброго вечора! Бажаєте сісти за столик?

- Ні, ми вже йдемо, - Степан гнівно буркнув у відповідь й потягнув Марка за лікоть. Опинившись надворі, хлопець не зміг стримати невдоволення:

- І який у нас план? Відвідуватимемо всі заклади в надії знайти мавку? Це божевілля, це як шукати голку в копиці сіна.

Здавалося Степана це зовсім не бентежило. Швидкою ходою пересувався вулицею та уважно прислухався. Марк чув тільки шум міста. Рев двигунів автомобілів, голос людей, цокання підборів. Проте хлопець не здогадувався, що Степан серед цього коктейлю звуків спіймав ще щось. Чоловік залишався спокійним, проте дуже тихо повідомив:

- Я відчуваю її. Вона близько.

Різко звернув за ріг і зупинився. Марк несміливо виглянув з-за широкої спини й побачив дівчину, яка за руку вела хлопця. На перший погляд нічого незвичного, пересічна закохана парочка. Степан одразу відійшов убік і заховався за будинок. Кивнув Марку і той зробив так само, хоч і не розумів, чого вони ховаються.

Незнайомець йшов мов зачарований. Скляні очі не бачили нічого крім дівчини. Дивися на неї із захопленням, обожнюванням та любов’ю. Дівчина зупинилася біля смітників й обняла хлопця за шию. Нахилилася та поцілувала його. Їхні вуста злилися у нестримному поцілунку і Марк не бажав на це дивитися. Він заховався за стіну й шепнув:

- Може підемо? Я не хочу ставати свідком їхніх любощів. Це не нормально.

- Чекай, щось тут не те. Треба впевнитися.

Марк невдоволено фиркнув та зробив декілька повільних кроків вбік, подалі від гріха. Вже засумнівався в адекватності Степана, як він несподівано закричав:

- Так і знав! Мавка!

Чоловік схопився з місця та побіг до незнайомців. Марк зробив так само. Парочка вже не цілувалася. Чорноволоса дівчина стояла й простягнула руки до хлопця. З тіла чоловіка виходили жовті промені, які зникали у долонях мавки. Незнайомець стояв неприродньо рівно, його очі здавалися скляними, а погляд байдужим. І тільки тихий шепіт, який лунав з пересохлих губ, свідчив, що він ще живий:

- Наталю! Прошу не йди, Наталю!

Степан підбіг до мавки та схопив її руки, викрутивши їх за спину. Світло зникло й незнайомець опустив плечі. Від його ідеальної постави нічого не залишилося. Отямившись, з подивом дивився на дівчину. Ніби позбувшись дурману, дивився як вона безрезультатно намагається вирватися з міцних рук Степана. Повітря пронизав його хриплий голос:

- Наталя! Це не ти. Де моя Наталя?

Мавка викрутилася й поглянула незнайомцю в очі.

- Я твоя Наталя! Захисти мене.

Зіниці чоловіка розширилися, а погляд став холодним, крижаним, прокрадався аж до кісток. Проте Степан вперто продовжував тримати дівчину.