Глава 3

Степан насупив брови та важко зітхнув. Така позиція хлопця не подобалася, дратувала. Мабуть, йому доведеться добряче потрудитися, щоб зробити з цього тюхтія безстрашного чоловіка. Проте, дивлячись на цей страх, який німим жахом застиг у його очах, таке завдання здається нездійсненним.

- Це неможливо. Перед тим як почути поклик, проживеш щонайменше триста років – один з привілеїв бути чугайстером.

Марка це ошелешило. Це ж, мабуть, сумно, пережити всіх своїх рідних, друзів та знайомих. Якось по-новому глянув на Степана та наважився запитати те, що так боявся дізнатися:Т

- Той чугайстер, що вбив сьогодні Дарину, то були ви?

Чоловік простягнув руку та зірвав спілі плоди вишні. Не поспішаючи, смакував ними й виплюнувши кісточки на пішохідну доріжку, зізнався:

- Я. Прийшов мій час передати свої здібності чугайстера тобі й за короткий час навчити всього, що знаю сам, – уловивши стурбованість Марка, Степан зупинився та усім своїм виглядом намагався заспокоїти парубка, - мавки висмоктують життєву силу чоловіків, одним словом – убивають. Єдиний захист від них – це чугайстер. Тож на твою долю випала велика місія, ти повинен захистити людство від цього поріддя пекла. 

Хлопець не був готовий до такого. Ця новина звалилася на нього несподівано, як сніг серед літа. Чим більше він дізнавався, тим менше йому подобалася перспектива стати чугайстером. На щастя вони підійшли до будинку, в якому проживав Марк і це трохи додало парубку впевненості. Піднявшись на ліфті, швидко опинилися біля дверей його квартири. З правої кишені штанів, юнак дістав ключі та відімкнув двері, впустив у своє житло дивного візитера. Не соромлячись, Степан поспішив одразу на кухню та відчинив холодильник. Жадібно переглядаючи продукти, прицмокнув:

- Не густо, а я такий голодний. Ну, чим пригощатимеш гостя?

Від такої нахабності Марк остовпів. Чоловік, не чекаючи дозволу, поклав на стіл усе, що припало до смаку та безцеремонно сів вечеряти. Похитавши головою, хлопець попрямував до вітальні та розстелив диван. Жахливе плямкання Степана було чути аж сюди. Уже пожалкував, що привів нахабу у свій дім. Повернувся на кухню та сів навпроти, уважно розглядаючи чоловіка. Зрештою, взяв тарілку й наповнив її їжею.

Залишатися тут довго Степан не мав наміру, пам’ятав про своє головне завдання і, мабуть, час познайомити з ним свого наступника.

- Через шість днів місяць буде у повні. Саме тоді повітруля здійснить свій ритуал. Тринадцять мавок відберуть життєву силу у тринадцятьох чоловіків та віддадуть її повітрулі й вона збільшить свою могутність. Ми мусимо її спинити хоча б для того, щоб врятувати від смерті тих нещасних людей.

Марк недовірливо покосився на свого гостя. Це все якось занадто фантастично звучало. І хоч впевнений тон, з яким говорив Степан, не давав жодного приводу сумніватися, але хлопець вирішив уточнити:

- Звідки ви про це дізналися? І хто така повітруля?

- Це пророцтво мольфара. Я знаю, де відбудеться ритуал, знаю коли, проте як зашкодити цьому не зовсім уявляю. Якраз до повні цілком втрачу свої сили й ними володітимеш ти. Повітруля – це діва з крилами за спиною, яка володіє стихією вітру. Зазвичай вони не дуже шкідливі, проте ця, згідно з передбаченням, увібравши в себе життєву силу та скріпивши ритуал клятвою з мавками, наробить багато лиха.

Марк задумався. Не кожного дня тебе ошелешують такою новиною. Він не боявся, але ніяк не міг змиритися з думкою, що йому доведеться когось убити, знав – для цього йому не вистачить сміливості. За своєю природою був пацифістом, а те, що він встиг дізнатися, наводить на думку, що має відбутися справжня війна між повітрулею і чугайстером.

- А хтось інший не може визволити тих чоловіків?

- Хто? Сили залишаться тільки у тебе.

Судячи з почутого, то безжальною вбивцею є чугайстер, а не мавка і це наштовхує на роздуми. Хлопець вперто не хотів приймати майбутнє, яке йому нав’язував Степан.

- Не обов’язково ж убивати когось. Я можу просто звільнити людей і піти.

- Ти думаєш, тобі дозволять? Звичайно вбити тебе майже неможливо, для цього потрібний древній топірець, але існують інші способи знешкодити чугайстера. Наприклад, закують у міцні ланцюги підсилені магією і все, вважай, до віку сидітимеш полоненим. Щоб ти краще зрозумів, з чим маємо справу, сьогодні вирушимо на полювання, сам переконаєшся – знищувати нечисть не так важко, як гадаєш.

Така категоричність засмучувала. Марк безрезультатно колупав виделкою у своїй тарілці, їжу так і не скуштував. Зваживши всі варіанти, він прийняв несподіване для себе рішення:

- Якщо прокляття не можливо зняти й мені доведеться стати цим монстром, то я спробую визволити тих чоловіків, проте повітрулю або мавку не вбиватиму.

- А ти подумав про дружин, матерів та дітей, яких залишиш без їхніх чоловіків? Мавки уб’ють їх і лише ти можеш це відвернути, відправивши за грань. Натомість обрав простий шлях – сховатися, мов боягуз.

Степан відсунув порожню тарілку вбік. Стиснув вуста й насупив брови, явно над чимось розмірковував. Взяв горнятко чаю до рук і зробив ковток, нестерпно сьорбаючи. Від дратівливого звуку Марк інтуїтивно втиснув голову в плечі. Нарешті чоловік поклав чашку на стіл та рішуче поглянув у карі очі свого співрозмовника: