Пролог

У майже безхмарному небі Карпат, з’явилася дивна істота. Розмахувала великими гладкими крилами, а з пащі почулося протяжне гарчання. Вона опустилася на землю, поставши перед двома чоловіками, що від страху застигли нерухомо. Зверхньо дивилася на них з висоти приблизно семи метрів. Стояла на двох лапах з гострими кігтями, що потонули у грунті. Масивний тулуб покривала сіра луска зі срібним переливом, з якого виднілися ще дві лапи, менші та значно коротші ніж ті, що тримали тіло. Створіння розмахувало довгим хвостом, ніби попереджаючи про небезпеку.

Проте найстрашнім здавалася його голова, а точніше три голови, що вертілися на довгих шиях, більше схожі на голову ящірки. Видовжена паща, широкі ніздрі, мигдалеподібні жовті очі з горизонтальними чорними зіницями. Від потилиці й вздовж хребта, простягнувся шпилястий гребінь. Істота загрозливо прошипіла, оголюючи гострі зуби та розправляючи крила. Степан нервово ковтнув й, не відриваючи погляду від неї, пересохлими губами константував факт:

- Дракон, а я без магії.

Істота, наче зрозуміла це, відкрила пащу і дмухнула яскраво червоним вогнем. Марк впав на землю, захопивши з собою Степана. Гарячі язики полум'я пронеслилася над ними та зачепилися за високу смереку. Охопили зелені колючі гілки і дерево спалахнуло. Степан оговтався першим й, підвівшись, побіг до лісу. Марк наслідував його приклад, зник в гущавині дерев. Грізне гарчання дракона сколихнуло ранкові сутінки.

Степан дивився на Марка й розумів – ось він, єдина надія на спасіння. Зараз очі хлопця не здавалися боязкими, як при першій їхній зустрічі. Чоловік зрозумів, що за ці сім днів парубок змінився. Мимоволі згадалося як тиждень тому усе починалося…

Тоді, місячне сяйво лагідно закутало землю у свої обійми. Теплий літній вітерець грався з хвоєю дерев, пустотливо петляючи між пухнастими гілками, під якими відбувалися справжні перегони. Прудкий олень вправно маневрував лісом, але, майже не відстаючи, його наздоганяла вона - істота, про яку не заведено говорити вголос, а її ім`я вимовляють лише пошепки – чугайстер. 

Йому подобалося бігати наввипередки з тваринами, проте особливе задоволення приносив смак перемоги. Рухався швидко на своїх двох ногах і в цю мить почувався вільним, невагомим, сильним. Успішно оминав перешкоди у вигляді смерек та колод повалених дерев, а стрімкий підйом на пагорб лише підсилював азарт. Хотів випробувати власні сили, зрозуміти межу своїх можливостей. Легкими  кроками, ледь торкаючись землі, наздогнав оленя та, перестрибнувши через масивний камінь, обігнав звіра. Ще декілька метрів і ось він – умовний фініш і бажана перемога.

Сині очі, які відмінно бачать у темряві, примружилися та стали ще темнішими. Раптом в голові запаморочилося, а перед очима замерехтіли дрібні цятки. Чугайстер не зупинився, але уповільнив біг. Мить – і невідоме яскраве світло породило видіння у його голові. Чітко бачив худорляву мавку, яку нещадно відправляє за грань цього світу. Для нього це було звичним та буденним… Настільки, що не викликало жодного подиву, однак увагу прикував темноволосий хлопець, який спостерігав за тим, що відбувається. У карих очах відображався жах та переляк від побаченого. Середній зріст, звичайна статура, чітко виражені вилиці зовсім не вказували на майбутнього захисника. Проте чугайстер чітко уловив поклик і знав – це його наступник, якому повинен передати свої здібності. Позаду боязкого парубка чатувала ще одна мавка, а отже, він повинен вберегти юнака від неї.

Картинки, які промайнули перед очима закрили реальність і несподівано для себе чугайстер відчув удар усім тілом об щось важке. Видіння зникло і він побачив, що вдарився об струнку смереку, розтрощивши її. Дерево з гуркотом упало на землю, зачепивши своїх сусідів. Чугайстер зупинився і цим самим віддав перемогу оленю.

Приголомшений та захеканий, намагався вирівняти своє дихання й повернутися до реальності. Знав, що колись прийде цей час, але зараз йому необхідні сили, щоб приборкати повітрулю. Проте, здається, цим займеться уже не він, а його наступник. Подумки шукав шляхи, щоб відтягнути неминучу передачу сил іншому обраному. Відтепер власна місія обмежується лише підготовкою та передачею сил. Ще кілька днів і він не зможе називатися чугайстером, перетвориться на звичайну людину та житиме розміреним нудним життям. Зараз слід іти за покликом та знайти цього переляканого парубка і пошуки краще почати негайно. Важко зітхнув, перетворився на вихор, який зник серед хвойного лісу, і продовжив свій шлях у вигляді вітру.