Хранитель часу (феєрія)

Андрій Олександрович сидів на лавці під квітучим каштаном і спостерігав веселу метушню птахів. Чорні, із сталевим відливом пір'я, довгоклюві шпаки лукаво вертіли голівками, а потім поважно заходили у свої будиночки - новенькі шпаківні жовтого, червоного, синього кольорів, прибиті до стволів дерев. Птахи дзвінко виспівували пісні далеких субтропіків.

Весело щебетали і пищали ластівки, прорізаючи гострими крилами зеленувато-синє небо.

Андрій Олександрович вдихнув повними грудьми свіже повітря, наповнене запахами трави і листя. І на мить йому здалося, що ця чудова весна буде нескінченною… І ще безліч таких весен буде в його житті, та і саме буття тектиме як плавна красива річка, а суворий і методичний час уповільнить свій невблаганний біг.

Але сумним акордом цих роздумах став спогад про ювілей, що нещодавно відшумів. Шанобливі очі колег, нашвидку-байдужі, - родичів, підлесливий, з легкою досадою - дорослого сина, подарунки і здравиці на честь ювіляра - усе це вже не радувало, а наповнювало життя печаллю і томлінням!

Все-таки шістдесят років! Велика частина життя Андрія Олександровича промайнула подібно до кулі з револьвера, з якого випалив в далекому дитинстві його удачливий суперник Жорка Кузьменцов.

Молодецьки задзвенівши, прибув на зупинку трамвай, і з його надр випурхнула весела зграйка студентів. Притискаючи до своїх легких юних тіл підручники і зошити, потоптавшись пару хвилин на місці і теж помилувавшись на різноколірні пташині будиночки, смішливий і дотепний народ тут же попрямував до найближчого кіоска купувати духмяні ароматні булочки.

 Роти їх заблискали посмішками, спалахнули очі. Вони перекидали з руки на руку гарячі булочки, впиваючись в їх плоть білими зубами.

 Дівчина в червоній сукні - струнка, чорноволоса, з трохи кирпатим носиком змусила серце Андрія Олександровича стрепенутися. Відразу згадалося спекотливе літо його ранньої юності, різноманітні розваги та ігри. І така ж чорноволоса дівчина з карими очима підморгувала йому, незмінно підказуючи, допомагаючи в цих розвагах та іграх, явно симпатизуючи. І довго потім він не міг забути її чарівний образ! Навіть уві сні вона приходила до нього у палаючому яскраво-червоним кольором платті, з сяючими мигдалевими очима, з тріпотливими пружними грудьми, і дарувала сліпучу посмішку.

А як міг забути юний Андрій той чарівний вечір поряд з обривом біля темно - синьої річки! Тоді він захоплено розповідав Тані про свою чудову поїздку в далеку Індію з батьком, який працював там інженером. І саме в ту мить, під час цієї зосередженої розповіді, щось дивовижне сталося в його житті! Він раптом відчув, як час уповільнив свій хід! Друзі і подруги, що поряд палили і теревенили, давно кудись зникли, залишивши їх  наодинці, а він тонув в цих бездонних, шоколадного кольору очах і більше нічого вже не бачив, не усвідомлював на цьому світі!

В наступні дні він ходив сам не свій! Таня покинула селище, поїхавши з батьками додому до Дахова, а він сумував по ній, тиняючись по запорошених дорогах, буваючи там, де вони любили гуляти разом. Він марив про неї наяву, мріяв приїхати в місто і розшукати її. Він звичайно ж міг піти до суворої бабки Катерини, у якої влітку жила Таня Литвиненко і запитати адресу дівчини, але не наважувався. В ті роки він жахливо боявся, соромився показувати назовні свої почуття! Та власне залишився таким і зараз. Йому було легше померти, ніж горіти від сорому через те, що хтось може повідати про його перше молоде кохання!

Але повернувшись в місто з червоними черепичними дахами, яке мирно спало під сріблястими зірками, що падали в серпні, Андрій вже наступним днем відправився на пошуки.

Він відвідав кінотеатр "Оріон", в який любила ходити Таня. Звичайно, у такий спосіб розшукати дівчину було не так просто, але Андрію просто пощастило.  В один із днів, перед самим сеансом, він нарешті побачив Таню! Дівчина була з подругою і здавалася сліпучою в атласній сукні. Вона щиро зраділа Андрію. Вони із задоволенням посміялися на французькій комедії, і дружба їх тривала.

У вересні почалося зайняття в школі, і вони з Танею стали зустрічатися рідше. У один з оксамитових днів ранньої осені Андрій побачив Таню під руку з пустотливим, але дуже красивим хлопцем з їх школи - Георгієм Кузьменцовим.

Георгій був сином офіцера, що пройшов війну. Андрій не дуже дружив з Жоркой, але все таки удома у нього бував, оскільки знав декого з його компанії. У себе вдома Жорка любив показувати фото батька, його військову форму. Він навіть надівав кашкет, виймав стару, блискучу холодну шаблю з піхов, чим, звичайно ж, справляв незабутнє враження!

Різким поворотом в житті Андрія став один з весняних вечорів, коли він з другом прийшов на дискотеку. Була тут і Таня з подругами.

Прагнучи випередити усюдисущого Жорку, що маячив неподалеку зі своєю компанією, Андрій поспішив запросити дівчину на танець. Це був один з тих моментів його життя, що запам'ятовуються!

Темноволоса Таня в кремово-білій сукні легко крутилася в ним в танці, і Андрій зовсім втратив голову. Але спиною він відчував суворий погляд Георгія Кузьменцова.

 О, це був чарівний вечір! Світ крутився і пах, як квіти перед дощем! І сріблясті струмені бурхливої зливи омивали земну твердь, і вітер тіпав мокрі гілки, і щасливий Андрій, що проводив Таню, був залишений ночувати в її домі. А уранці, приголомшений і тихо щасливий від усього, що сталося, Андрій сидів на краєчку білосніжного ліжка і не вірячи своєму щастю, милувався безтурботно сплячим бронзовим тілом дівчини.