Хранитель часу (феєрія)

Чоловік сидів на лавці під квітучим каштаном, милуючись веселим гомоном птахів. Чорні гостроносі шпаки, немов маленькі музиканти, виводили свої трелі, перелітаючи з гілки на гілку, наповнюючи повітря дзвінкою мелодією. Потім, з важливою поставою, заходили у свої яскраві домики, прибиті до стволів дерев, немов у маленькі казкові замки. Весело щебетали і пищали ластівки, прорізаючи гострими крилами зеленувато-синє небо.

Андрій Олександрович вдихнув повними грудьми свіже повітря, наповнене запахами трави і листя. І на мить йому здалося, що ця чудова весна буде нескінченною… Незважаючи на усвідомлення того, що час невблаганний, він хотів, щоб ця мить тривала вічно.

Спогад про ювілей, що нещодавно відгримів, лишив у душі гіркий присмак. Шанобливі погляди колег, байдужість рідних та підлесливі вітання сина лише підкреслили самотність і порожнечу, що вселилися в його серце.

Все-таки шістдесят років! Велика частина життя Андрія Олександровича промайнула подібно до кулі з револьвера, з якого випалив в далекому дитинстві його удачливий суперник Жорка Кузьменцов.

Трамвай, немов яскрава комета, промчав повз, залишивши після себе хвіст з веселих студентів. Дівчата в яскравих куртках та хлопці в джинсах, зчепившись сумками, попрямували до кіоску, де їх чекали ароматні булочки, що обіцяли смачний початок дня. Їхній сміх і гомін наповнили ранок радістю та енергією.

Серце Андрія пропустило удар, коли його погляд зупинився на дівчині в червоній сукні. Чорне волосся, кирпатий ніс – все нагадувало йому літні дні юності, коли він закохувався з першого погляду.

Дуже схожа чорноволоса дівчина з карими очима підморгувала йому, незмінно підказуючи, допомагаючи в різних розвагах та іграх, явно симпатизуючи. І довго потім він не міг забути її чарівний образ! Струнка фігура, чорне волосся, що спадало на плечі, тріпотливі пружні груди і грайливий блиск в очах!

Пам'ятається, як вони сиділи на обриві, дивлячись на спокійну водну гладь, і він, затамувавши подих, розповідав про свої пригоди в Індії. Саме тоді, коли його очі сяяли від захоплення, час ніби сповільнився.

Друзі і подруги, що поряд курили і теревенили, давно кудись зникли, залишивши їх  наодинці, а він тонув в цих бездонних, шоколадного кольору очах і більше нічого вже не бачив, не усвідомлював на цьому світі!

В наступні дні він ходив сам не свій! Таня покинула селище, поїхавши з батьками додому до міста, а він сумував, тиняючись по запорошеним дорогам, буваючи там, де вони любили гуляти разом. Його серце палало бажанням знову побачити Таню, і він мріяв про день, коли зможе приїхати в місто і відшукати її.  Звичайно ж Андрій міг піти до суворої бабки Катерини, у якої влітку жила Таня Литвиненко і запитати адресу дівчини, але не наважувався. В ті роки він жахливо боявся, соромився показувати назовні свої почуття! Та власне залишився таким і зараз. Йому було легше померти, ніж горіти від сорому через те, що хтось може дізнатися про його перше молоде кохання!

Але повернувшись в місто з червоними черепичними дахами, яке мирно спало під сріблястими зірками, що падали в серпні, Андрій вже наступним днем відправився на пошуки.

Він відвідав кінотеатр "Оріон", в який любила ходити Таня. Звичайно, у такий спосіб розшукати дівчину було не так просто, але Андрію просто пощастило.  В один із днів, перед самим сеансом, він нарешті побачив Таню! Дівчина була з подругою і здавалася сліпучою в атласній сукні. Вона щиро зраділа Андрію. Вони із задоволенням посміялися на французькій комедії й зустрічі відновилися.

У вересні почалися уроки в школі, і вони з Танею стали зустрічатися рідше. У один з оксамитових днів ранньої осені Андрій побачив Таню під руку з пустотливим, але дуже красивим хлопцем з їх школи - Георгієм Кузьменцовим.

Георгій був сином офіцера - фронтовика. Андрій не дуже дружив з Жоркою, але все таки удома у нього бував, оскільки знав декого з його компанії. У себе вдома Жорка любив похизуватися військовою формою батька. Він навіть надівав кашкет, виймав стару, блискучу холодну шаблю з піхов, чим, звичайно ж, справляв незабутнє враження!

Різким поворотом в житті Андрія став один з весняних вечорів, коли він з другом прийшов на дискотеку. Була тут і Таня з подругами.

Прагнучи випередити усюдисущого Жорку, що маячив неподалік зі своєю компанією, Андрій поспішив запросити дівчину на танець. Це був один з таких моментів у житті, що запам'ятовуються надовго!

Темноволоса Таня в кремово-білій сукні легко кружляла в ним в танці, і Андрій зовсім втратив голову. Але спиною він відчував суворий погляд Георгія Кузьменцова.

 О, це був чарівний вечір! Повітря було наповнене ароматом квітучих трав, а зірки мерехтіли на нічному небі, створюючи чарівну атмосферу. Світ обертався навколо закоханих, як карусель…І сріблясті струмені бурхливої зливи омивали земну твердь, і вітер тіпав мокрі гілки, і щасливий Андрій, що проводив Таню, був залишений ночувати в її домі…

 А уранці, тихо приголомшений від усього, що сталося, Андрій сидів на краєчку білосніжного ліжка і милувався безтурботно сплячим бронзовим тілом дівчини. Він відчував, що його серце ось-ось вирветься з грудей. Її спокійне дихання і легкий рух вій нагадували йому про крихкість щастя.

Звичайно, Кузьменцов не міг усе це так просто залишити. Якось увечері в квартирі зазвучав довгий заливчастий дзвінок. За дверима стояли суворий Георгій Кузьменцов і його найближчий друг. Вони запрошували на чоловічу розмову.