Глава 4. Зникла Аліса

Я подивився на годинник. Була восьма година ранку. Я подумав та вирішив, що час працювати. Я прийшов до себе додому та увімкнув комп'ютер. Я працював програмістом віддалено. Я відкрив пошту. Замовлень було багато, і я зрозумів, що роботи теж буде дуже багато, на кілька місяців. Я не поспішав працювати. Я лежав на ліжку і думав про свій сон. 
    І тут я подумав про себе - “Що, якщо сюжет сну продовжиться, коли я ляжу спати. Було б дуже цікаво.”
Я зробив собі каву та продовжив працювати. Працював я цілий день і не помітив, як він минув, тому вирішив лягти спати. Лягаючи я знову задумався про свій сон і не помітив як заснув. Мені почав снитись сон, і ось продовження.
    Володар темного царства прийшов на небо і запитав Творця –“Навіщо ти покарав мого сина Малганіанса?”
    Творець – “Він підняв руку на мого сина! Я не міг на це дивитись. Якщо це повториться, я поступлю таким же чином!
    Володар – “Я спущу на землю всіх моїх крушителів, і відправлю їх на полювання на твого Хранителя!”
    Творець – “Як ти смієш загрожувати мені?!”
    Володар – “Я не залишу це просто так.”
    Володар темного царства повернувся до себе. Настали дуже добрі часи. Всі стали чисті та добрі. З кожним стало дуже приємно розмовляти. Мені та Алісі подарували будинок і ми стали жити дуже щасливо. Ми вирішили одружитися. На весілля прийшло дуже багато людей з різних міст. Усім було цікаво хто ж такий Хранитель, і хотіли на мене подивитися. Всі люди дуже мені дякували, про мене ходили тільки добрі чутки. Весілля відгуляли дуже добре.
    Був чудовий ранок, я прокинувся і бачу, що Аліси немає. Я дуже злякався і вибіг з дому. Я сильно хвилювався та запитував у всіх перехожих чи не бачили вони Алісу. 
    Одна жінка сказала мені -  “Аліса пішла в ліс за ягодами,” вказуючи пальцем “ось цією стежкою.”
Я побіг в лісу, але не зміг її знайти. Я зрозумів, що ліс дуже великий, і сам я не зможу знайти мою дружину. Я побіг додому і все місто підняв на ноги, щоб знайти мою Алісу. Ми вишикувалися в лінію і йшли за десять метрів один від одного. Звали її, але була лише одна тиша,і  ніхто не відгукувався. Ми шукали цілий день, але так її і не знайшли. Всі бачать на мені нема обличчя. Я повернувся додому, зайшов у кімнату і в мене потекли сльози. 
    Про себе я подумав - “Невже я її втратив... Стоп не потрібно опускати руки треба її знайти.”
Я лежав на ліжку цілу ніч, та думав, що робитиму далі. Вже світало. Я одягнувся та вийшов надвір. Знайшовши місце де було чисте небо та не було людей, я почав плакати, впавши на коліна та просити, МОГО БАТЬКА. 
    Я - “Прошу тебе, скаже мені, де моя Аліса?”
Я побачив сильне світло і почув голос. 
    БАТЬКО - “Не хвилюйся сину мій. Я хочу перевірити, наскільки ти її кохаєш. Ти маєш знайти її.”
Голос зник. Я лише надіявся, що вона в повній безпеці, коли мені сказали “не хвилюйся.”
Я заспокоївся, підвівся з колін, та повернувся в будинок. У мене зник апетит і я нічого не міг з’їсти цілий день. Сидів та розмірковував як знайти мені Алісу. До мене прийшли Алекс та Маріанна.
    Маріанна – “Не хвилюйся ми її знайдемо. Потрібно подумати, куди вона могла пропасти. Відчуй своє серце, що воно тобі підказує?”
Я вийшов надвір та просто дивився вперед. Я помітив дерево з якого відірвався зелений лист. Повіяв сильний вітер. Я побіг за цим листом, який летів до виходу з міста та перелетів через ворота. Я попросив щоб відчинили ворота, та вибіг з міста, все ще слідувавши за зеленим листом. Помітив, що лист летить з такою ж швидкістю як я біжу. І так я біг за листом десь з годину. Зупинився та завмер, побачивши величезний похмурий замок. Лист упав біля воріт замку. Я підійшов до воріт та постукав. Ніхто не відчинив. Раптово почув писк. Я рукою торкнувся воріт щоб їх відкрити і ворота впали. Я бачу Алісу із зав'язаними руками, а її обличчя зав'язане ганчіркою. Я відразу побіг до неї, але підійшовши ближче збагнув - це дерев'яна лялька. Почала тремтіти підлога, вона відкрилась і я впав вниз. Приземлився я на ноги. Зверху закрили ґрати до приміщення куди я впав. Над собою зверху я помітив Крушителів.

    Один з Крушителів – “Клітка дуже міцна, тобі її не зламати.”

Я глянув на стіни та це були ґрати.
    Слова Батька пролунали в мене в голові - “Немає межі твоїм силам.”
Я підскочив угору і схопився руками за ґрати. Розігнув їх, чути було як гнеться метал.
    Я почув переляканий голос Крушителя – “Не може бути, ти сильніший за інших Хранителів.”
Вибравшись з клітки я помітив, що всі Крушителі вже повтікали. Обійшовши увесь замок я зрозумів, що тут нікого немає. Вийшов із замку, зрозумівши, що Аліси тут немає. Я пішов назад до свого міста, перебуваючи в роздумах. Я йшов не поспішаючи годин п'ять. Побачив вдалині видніло місто. Зайшовши у місто я відразу пішов до Маріани та Алекса. Попросав, щоб вони мені допомогли знайти Алісу.
    Маріанна – “Давай попросимо Короля, щоб він відправив своїх солдатів на пошуки.”
    Алекс – “Гарна ідея.”
Ми пішли до Короля. Я зайшов до тронної зали. І Король мене зустрів із теплими словами.
    Я до Короля – “Пропала моя дружина Аліса. Прошу вас відправте солдатів на її пошуки.”
    Король – “Так Хранителю, я допоможу тобі її знайти. Завтра я відправлю всіх своїх солдатів у всі села та міста. Солдати перевірять кожен будинок.”
Я подякував Королю і ми покинули тронну залу. Ми прийшли додому.
    Я заговорив до Маріанни – “Чекатимемо коли солдати перевірятимуть всі дома, або теж будемо шукати?”
    Маріанна – “А що ми зробимо? Де шукати — невідомо. Вся надія на солдатів.”
    Я  – “Тоді доведеться чекати, я сподіваюся, що солдати знайду хоч якийсь слід.”
Минуло кілька днів і я чую стукіт у двері. Відчиняю двері і бачу солдата. 
    Солдат – “Вас хоче бачити Король.”
Я відразу побіг до Короля та зайшов до тронної зали.
    Король – “В одному селі, люди бачили, як Крушителі вели одну дівчину. Можливо, це вона.”
    Я – “Куди її вели вам сказали?”
    Король - “Так. її привели до одного підвалу. Солдати побоялися туди йти. У цьому підвалі спуск у підземне царство.”
    Я сильно злякався за неї та запитав – “У якому селі цей підвал?”
    Король відповів – “Вас проведе солдат у те село.”
Ми сіли на коні і поїхали до того села. Ми їхали кілька годин, коли вже приїхали до села. Я відразу побіг до підвалу. Я помітив драбину до низу, та  почав спускатись. Спускаючись десь з годину, мені ставало все спекотніше та спекотніше. Бачу драбина закінчилася, а довкола - лава.
    Я почув голос не розуміючи хто говоре – “Як ти насмілився прийти в моє царство?”
– Я відповів – “Ви викрали мою Алісу. Я прийшов звільнити її.”
    Сміх – “Аха ха ха... Ну, спробуй, звільни.” І знову сміх...
Я побачив як до мене біжать величезні на зріст монстри - метрів десять -  двадцять заввишки. Засіяло сильне світло. Я подивився на себе, я почав сильно світитися. Це світло засліпило всіх монстрів, і вони не могли підняти голову, затуливши обличчя руками. Я йшов уперед, а монстри не могли на мене дивитися та бігли від мене.