Глава 1. Я зрозумів хто я

Я прийшов до тями. Зробивши глибокий подих, я зрозумів що я живий, але навколо суцільна темрява. Я не можу зрозуміти це темно так чи чому я нічого не бачу. Я почав торкатися руками свого тіла. Так очі на місці і ноги, голова та обличчя - все є. Жодних ран немає. 
    “Хух, зі мною все добре” – Подумав я. “Але чому так темно?”
Я почав руками чіпати все довкола, і натрапив на стінку.
    “Значить я в приміщенні, і тут немає світла, ось чому темно.” 
    Торкаючись стіни я почав потихеньку йти, не знаючи чому я тут і як сюди потрапив – “Треба вибиратися звідси.”
Я подумав, я навіть не пам'ятаю свого імені, і хто я такий. Тут я спіткнувся об щось, почав чіпати руками, і зрозумів що це щит. 
    “Якщо я знайшов щит, значить десь є і зброя” – Подумав я. 
Навколо скрізь я чіпав руками, але нічого не знайшов. 
    Я подумав – “Щит теж би знадобився.”
Продовжив шлях під стінкою. Тут стіна закінчилася і я руками намацав двері та ручку дверну. Як тільки я захотів смикнути за неї, вона відламалася. 
    Тут я задумався – “Як відчинити двері?”
Я почав бити по дверях щитом, і тільки один раз вдарив – двері відчинилися. Відразу сильне світло. Я заплющив очі, але все одно було дуже світло і я так простояв хвилин десять, потихеньку намагаючись прибрати з очей руки, щоб подивитися де я перебуваю. Ну все, очі звикли до денного світла. Я бачу, що я біля зруйнованої будівлі. У далечині річка тече, за річкою ліс. Стежкою йде дівчина в мій бік, а я дивлюся та бачу що вона дуже красива.
    Вона підійшла до мене з усмішкою на обличчі та запитала – “Що ти тут робиш? Я лучниця, а ти хто?”
    Я подивився на свій щит і відповів – “Я не знаю хто я, маю щит тільки і все.”
    “Значить ти захисник” – Сказала дівчина. “До речі, ми тут говоримо, а навіть не познайомилися. Я Маріанна а тебе як звуть?”    
    “Чесно кажучи, я навіть не пам'ятаю свого імені.”
    “Цікаво! Дай но я подивлюся на твій щит.”
    Як тільки взяла щит у руки, відразу кинула і злякано крикнула – “Це ж щит Хранителів. Як він до тебе потрапив?”
    Я теж злякався та мало не заїкаючись сказав –“Я знайшов його там, де прийшов до тями. А хто такі Хранителі?”
    “Це божественні люди, які приходять у наш світ, коли загрожує велика небезпека всьому людству. Мені бабуся в дитинстві розповідала, що коли вона була маленька, то світові загрожувала така небезпека. Хранителі прийшли врятувати землю від зла. Але один Хранитель зник. Його всюди шукали, але так і не знайшли. Це було дуже давно. Хранителі безсмертні, дуже могутні та красиві.”
    Знову вона злякалася та спитала мене – “Може ти і є той зниклий Хранитель? Ти симпатично виглядаєш. Треба перевірити! Пішли до мене додому. Я маю брата, він якраз вдома і ми перевіримо ти Хранитель чи ні.”
    “А чи далеко йти?”
    “Я живу не далеко, десь хвилин тридцять. Від сюди є місто не велике.”
За ці 30 хвилин ми говорили про різне цікаве і тут уже підходимо до дверей. Ми зайшли в дім і Маріанна розповіла все своєму братові.
    Брат сказав мені – “Ти впевнений, що потрібно перевірити, Хранитель ти чи ні?”
    “Не знаю, давай спробуємо.”
Я відчув сильний удар і впав на підлогу в коридорі. Але що цікаво, удар був болючим, але коли вдарився головою, нічого не відчув.
    Маріанна злякалася за мене і крикнула – “Тобі не боляче?”
    Я встаючи з підлоги та тримаючись за обличчя відповів – “Дуже!” Але за те, що вдарився головою об підлогу, нічого не відчувши, я промовчав.
Моє обличчя почали розглядати, але жодного синця чи кровинки – нічого не було.
    Маріанна запитала – “Точно було боляче?”
    “Так” – відповів я.
    А брат каже –“Чому тоді немає ні подряпин, ні синця?”
    Я відповів –“Навіть не знаю. Можливо повезло просто.”
    Я спитав брата – “Нащо ти мене вдарив, якщо є багато інших способів, щоб перевірити? Хоча я все одно не дуже вірю, що я Хранитель, потрібні ще докази.”
    “Інакше я не знав як перевірити” – Відповів брат.
    Маріанна сказала – “Я тебе навіть з братом не познайомила.”
    “Так, точно, я Алекс. А тебе як звуть?” – Представився брат.
    “Він не пам'ятає свого імені” – Маріанна відповіла.
Тут ми чуємо крики на вулиці. Алекс відразу вибіг, я за ним. Бачимо картину: чоловік весь в чорному та в капюшоні, з ножем погрожує беззахисній дівчині, щоб вона віддала свій гаманець. 
    Алекс діставши меч вигукнув розбійникові – “Іди, або я боротимуся з тобою.”
Бандит обернувся і одразу подивився мені в очі, а я йому. Я відчув біль в його очах. Він відвів очі, кинув ніж та втік.
    Підійшла Маріанна і сказала – “Значить ти Хранитель все-таки. Погані люди подивившись у вічі Хранителю, відразу усвідомлюють свої гріхи, і їм стає дуже соромно за свої погані справи.”
    Я запитав у Маріанни – “Чому бандит, подивившись мені в очі, зрозумів, що я Хранитель, коли ти та брат подивившись в них, бачите мене звичайною людиною?”
    Маріанна відповіла – “Якщо в людини більше гріхів, то вона бачить Хранителя, як Хранителя, але якщо більше добра, то людина бачить Хранителя як просту людину.”
Тут заговорила незнайомка, подякувала нам за порятунок від бандита.     
    Почувши нашу розмову, незнайомка спитала – “ А хто такі Хранителі?”
Маріанна їй все розповіла. Я дивлюся, незнайомка не відводить від мене погляду.
    Я спитав у неї – “Чому ви так дивитеся на мене?”
    Незнайомка відповіла – “Я просто не знала, що є такі люди, дуже чисті душею та серцем.”
    Вона представилася –“Я Аліса. А вас як звати?”
І ми представилися теж перед нею. 
    Почав звучати звук дзвону. Алекс злякано крикнув - “Біда на наше місто напали”. І ми почали бігти до воріт міста.
    Я сказав – “Я один піду, не йдіть за мною.”
    Мої друзі мені сказали – “Ми боїмося за тебе. Раптом з тобою щось трапиться.”
    “А я хвилююся за вас” – Сказав я. “Не хвилюйтеся так за мене, зі мною все буде добре. Я ж Хранитель. Я просто відчуваю, що все буде добре.”
Я пішов до воріт міста, бачу наша армія солдатів стоїть перед воротами всередині міста.
    Чую кричить командир – “Їх дуже багато, ми не встоїмо перед такою ордою!” Побачивши мене він крикнув – “Ідіть будь ласка до секретного виходу з міста, нам потрібно врятувати всіх людей, але головне врятувати жінок та дітей!”
    Я йому відповів – “Пробачте, але мені потрібно вийти через ворота.”
    Він подивився мені в очі та сказав – “Так, йдіть сер.”
Ворота відчинилися переді мною. Я вийшов та помітив величезну армію варварів біля воріт. Підійшовши ближче, я побачив командира попереду варварів. Він кинув зброю та щит. Всі варвари кинули свої щити та зброю.
    Я підійшов в притулок до командира та сказав – “Дякую, що ви здалися.”
    Командир відповів – “Вибачте нас, ми не будемо атакувати це місто.” Він потис мені руку і вони пішли з миром.
Я повернувся до міста та помітив, що солдатів нема. Тільки командир стоїть.
    Я запитав – “Де наша армія?”
    “Я відпустив всіх до казарм. Спасибі вам Хранителе. Ви врятували дуже багато життів.” - Відповів командир.
    Прибігли мої друзі. Аліса крикнула – “Хух, з тобою все добре!”
    Я сказав – “Так, все добре.”
    “Ми так хвилювалися за тебе.”
    Алекс запитав –“А де наші вороги?”
    “Вони пішли з миром.” – Відповів я.
    “Одна людина впоралася з цілою ордою варварів?” – Запитав Алекс.
    Маріанна сказала – “Вони просто зрозуміли, що проти Хранителя немає сенсу боротися. Це - марно. Хранителі дуже могутні, їх ні що не здолає!”
    Командир втрутився в розмову – “Вибачте що перебиваю. Від нашого міста, за 100 кілометрів є село. Його захопили велетні. Прошу тебе, врятуй моє село. Я в ньому народився. Там мої рідні і я за них дуже переживаю.” – Командир з дуже великим проханням звернувся до мене.
    “Так, я допоможу вам” – Я відповів.
    Мої друзі сказали – “Ми підемо з тобою.”
    “Добре” – Сказав я.
    Маріанна – “Велетні не люди. У них нема душі та вони не зрозуміють, що ти Хранитель, хоч і вони дуже погані.”
    Командир додав – “Щоб дістатися до села, потрібно пройти через густий ліс, у якому дуже багато небезпек.”
    “Ми з Хранителем, нам ні що не загрожує!” – Відповіла Маріанна.