Частина 3. Про просте складними словами

Посеред просторого спортивного залу лежали матраци, на них стояли: Талос і Емі, у них був спаринг на арніс палицях.

- Зроби глибокий вдих на повні легені, тепер поступово видихай, розслаб тіло, уважно дивися за арнісом, й дозволь рукам плавно рухатися, відбивай: верх, низ, низ, верх, у тебе добре виходить.

Талос бив палицями повільно аби донька встигала за його рухами.

- Мені здається, ти мені піддаєшся.

- Що ж, наша мета аби ти пригадала попередні життя, кожен хранитель після смерті додає до своєї сили особисту пам’ять, маленькі її частини, тобто ти пригадаєш не лише як користуватися своїми здібностями, ти пригадаєш навіть фрагменти попередніх хранительських життів. Спробуємо ще раз?

- А це безпечно?

- Що саме?

- Пригадувати попереднє життя.

- Насправді є ймовірність, що ти станеш божевільною через те, що свідомості перемішаються, але ймовірність цього дуже мала, до того ж попередній хранитель води був адекватним.

Вони стали у стійку й повільно стали кружляти навколо невідомої причини.

- Не відводь погляд від супротивника, спостерігай за ним.

Талос спробував перевірити захист доньки на ногах, з чим вона добре впоралась.

- Вау, ти робиш успіхи.

Він перевірив лівий верхній куток і там теж було чудово, із затримкою правда но твердо.

- Чудово

Талос на останок вчинив брудну перевірку, він спробував пробити і низ і гору одночасно скоротивши при цьому відстань між ними і Емі не встигла зреагувати на такий маневр, він обережно торкнувся донки арнісами.

- Що ж, гадаю на сьогодні гадаю досить.

- Ні! Давай ще! Впевнена у мене вийде.

- Добре, давай.

Талос взяв на цей раз один арніс й заховав порожню руку за спину

- Давай, нападай.

- Ти серйозно?

- Емі давай, як не вийде нічого страшного.

- Ок.

Емі зайняла оборонно-атакуючу стійку й стала повільно наближатися до батька а той у свою чергу мовчки стояв із вниз опущеним арнісом

- Не страшно?

- Ні, ти тиха й мирна дівчинка, чому мені тебе боятися?

- Бо я махлюю!

Із цими словами вона кинула нижній правий арніс на підлогу й відштовхнула батька до стіни стовпом води який вирвався у неї із долоні, Талос із шокованим обличчям відлетів у стіну із чималою силою, що на ній з’явилося заглиблення по його контуру, стовп води зник а тато упав на ноги із висоти півтора метри.

- Клас, ти правильно себе повела, підчас бійки потрібно очікувати неочікуваного, тож чисто технічно остання перемога твоя.

Тім стояв на скелі й кидав камінці кудись за обрій.

- Ох, цей камінь точно когось вб’є.

Почув він голос позаду себе

Він швидко обернувся й побачив хлопця приблизно свого віку

- А ти у нас хто?

- Я Девід, хранитель швидкості, доречі вітаю із прибуттям на Харану. 

- Дякую.

Він кинув ще один камінець у даль

- Там хтось залишився? На землі...

- Так і вона мені не байдужа.

- Тоді чому зволікаєш? Ходімо за нею.

- Тобто?

- Ми ж не якісь примітивні істотки, ми розвинена і прогресивна раса, маємо кораблі, летимо?

- Давай.

Джоні продовжував мирно спати у ліжку а Ольга сиділа навпроти нього пильнуючи за сином.  У кімнату зайшла покоївка

- Ви чогось бахаєте?

- Ні, дякую.

- Добре, покличте як чогось будете потребувати.

Покоївка пішла, від звуку замикання дверей покинувся Джоні, він швидко сів на ліжко й став уважно розглядати кімнату, знайшовши візуально Ольгу він запитав

- Аде: Тім та Емі?

- Емі пішла із Талосом а Тім просто кудись нічого не сказавши, а ти як?

- Я нічого

- Добре спав? Що снилося моєму хлопчику?

Джоні набрав повні легені повітря аби розповісти мачухі свій сон

Талос і Емі йшли по коридору як мала запитала

- Ти казав якось, що ми контролюємо різні прояви однієї і тієї ж сили, що ти мав на увазі?

- Хм, спробую пояснити аби тобі будо легко зрозуміти, йди за мною, там буде на чому можна показати.

Вони вийшли у величезному залі який був розміщений орієнтовно по центру палацу, там було велике дерево яке виглядало живим і зеленим, його крона була широка, стовбур грубий а коріння потужним, дерево було досить високим, перебуваючи на дванадцятому поверсі вони були ще під кроною, над ними були ще метри гілок та листя.

- Ова, як воно таким стало? Чому воно ще живе без сонця?

- На початку була порожнеча, нічого не було, як нам відомо, Все Батько викував наш світ як мільярди мільйонів інших, це до речі дерево сповіщає нам коли з’являється новий хранитель, бачиш на ньому висять пляшки? У кожній є сувій на якому написано Ім’я та де він проживає, хранитель новий з’являєтеся і його пляшка відпадає.

- І дерево помилялось бодай один раз?

- Ніколи.

- Здається ми відійшли від теми.

- Так, твоя правда, Все Батько старив перших істот із богоподібною силою, вони були настільки могутні, що могли комбінувати сили, типу вогонь і воду одночасно, вони були всемогутніми чи що, проте вони не дожили до наших днів, вони користувалися як і усі ми Вріл, так ми називпємемо те, що дає нам можливість користуватися нашими силами, Вріл є у нас, хранителях, ми її використовуємо для своїх цілей, це немовби джерело до якого ми отримали доступ... але перші використовували її комбінуючи сили, воду і вогонь, воду і лід, лід і вогонь і тому подібне, також вони не були обженені силами як ми, вони не лише: літали, відновлювалися чи літали, також вони: бачили ліпше орла, читали думки, аодорожували часом, воскришпли мертвих і чимало іншого.

- Здається я таки зрозуміла, ми можемо використовувати цю енергію, для якоїсь однієї сили, типу як я для води.

- Майже, у кожного хранителя є свій всесвіт, у тебе це всесвіт води де є вода і ніхто не знає їй кінця, ти використовуєш (бла) аби відчиняти портал до свого світу й користуватися цією водою, бо як каже перший закон термодинаміки «нічого не з’являвся з нічого», щоб не витягати воду із повітря чи істот чи взагалі прикликати цунамі за тридев’ять земель, просто відкриваєш двері у світ води, топто Вріл - це як струм у акомуляторі який дозволяє скористатися бензином у баку, бензин є у всіх, проте звязок із силою Вріл є далеко не у всіх.