Частина четверта. Епоха Афродіти

Частина четверта

Епоха Афродіти

1. Ніщо не сяє так яскраво, як надія під Різдво

Зальцьбург

грудень

Грудень огорнув Зальцьбург зажурою: завісою сірих лапатих хмар, пронизливим мокрим вітром... Моцарти в костюмах Санта Клауса, сонно-солодкі примітивні пісеньки навіювали тугу та нудьгу. Обличчя перехожих – метушливі, маскоподібні німо кричали: встигнути! купити! усім! усім! подарунки!

Що поробиш – передріздвяний настрій. Так завжди в грудні.

Схоже, сувенірна метушня обминула лише Генрі з Оксаною – у списках тих, кому кожен з них планував зробити різдвяний подарунок, значилося по одному імені. Оксана вибрала для Генрі пару компакт-дисків – "Танго балет" Астора Піацолли та "Циганське фламенко" з Мігелем Де Бастіде, а Генрі замовив для неї срібну статуетку балерини. Звісна річ, Оксани Себринки.

І ще...

Ще Оксана написала для Генрі вірш:

Забудьмо все... Живим – дорогу.

Ми підемо за покликом єства:

Напитися й не пам"ятать нічого,

Кохатися, чекаючи Різдва.

Сніжочок лагідно ляга на плечі

Із запахом ялинок, мандарин.

Зимовий, ранній, світлий, чистий вечір

Іскриться із прикрашених вітрин.

Як діти, ми чекаєм подарунків.

Хай рік старий бере марудне все.

Нас із тобою після поцілунку

На білих крилах янгол понесе.

Куди? Чому? Кому до цього діло?

Довіримося Вакху і єству.

Та вже і невагомим стало тіло.

І я тебе кохаю. І живу.

І ти зі мною. Лагідні долоні.

І нас колише світло і тепло...

Хай за вікном все в сніговім полоні...

Нам завтра буде краще, ніж було.

Коли зоря на небі спалахнула,

Коли удосталь ніжності і сліз –

Покиньмо згадувати все минуле.

Існуємо тепер, отут і скрізь.

Я вірю в свято, у ялинку, в Бога

І в диво передвечора Різдва,

В «казенний дім і в дальнюю дорогу»,

В най божевільніші твої слова.

Чого ж іще? Чого ми не згадали?

Всі сумніви покинь, мов ношу з пліч.

Нас янголи обох благословили

В холодну цю Передріздвяну ніч...

Але сталося так, що Генрі цього вірша ніколи не побачив. А Оксана – свою статуетку.

Все почалося з того, що...

2. Лист

Зальцьбург

21 грудня

– Оксано, каву будеш?

Дівчина швидко щось сховала в сумочку.

– Спасибі, Гено, нема часу. Відвези мене, будь ласка, на вокзал. Чорт... це мене вже починає турбувати...

– Чорт, – повторив папуга.

Цього дня в Оксани була репетиція у Відні.

– Що «турбувати»?

– Затримка.

– О котрій годині потяг?

– Через сорок хвилин.

– Устигнемо, ніякої затримки нема, – Генрі потягнувся до кави.

– Є, Гено, є...

Рука журналіста завмерла.

– Так? І скільки?

– Тижні з два.

– Хм-м-м...

Генрі поправив краватку, від чого та скособочилася ще більше.

– А раніше в тебе... як?

– Геночко, купи, будь ласка, тест на вагітність.

– На вагітність? Он як... Як хоч цей тест виглядає?

– Вони там, в аптеці, знають. Просто скажи: "бейбі-тест". Гаразд? Я увечері перевірюся.

• Ну й справи...

Оксана зникла у ванні.

Генрі кинув погляд на її сумочку – невеличка, шкіряна, яскрава, така, як і має бути в балерини. Чи в студентки. Чи в будь-якої іншої придзиглевої дівчини.

Що ж вона туди так нервово?..

Генрі розщібнув змійку. Гаманець, записна книжка, косметичка, газета "Salzburger Nachrichten"... І якийсь сірий конверт. Заклеєний, без марки й адреси. Схоже, з фотографіями.