Частина друга. Чотири канфари срібних драхм

Частина друга

Чотири канфари срібних драхм

1. Україна. Не стукати! Вхід за запрошенням!

Київ

3 червня, понеділок

Потяг №8 Відень–Київ процокотів уздовж борщагівских багатоповерхівок, оминув "Караваєві дачі", зменшив швидкість за "Бермудським трикутником", зітхнув – і зупинився на другому пероні Центрального вокзалу.

Тетяна вийшла з вагона. Треба ж! Як все за два роки змінилось! Чисті, укривані платформи; замість обдертих, здавалося назавжди просотаних духом амбре переходів – охайні, тихі ескалатори. Світло, просторо – чисто тобі Європа. А замість мідноголового ідола, що поверх пасажирів стільки років виглядав світле майбутнє – розклад поїздів: Прага, Берлін, Париж... Оце вже символічно!

Але дух таки лишився. Не бомжацкий. Звичайний дух немитого тіла. Люди не люблять митися, лише соромляться у цьому зізнатись. Так це там соромляться, тому і миються. Ханжі! А в нас не соромляться. І чесно не миються. Хоча одягнені добре. І сумки імпортні. Але обличчя... обличчя... Як з магазину секонд хенд.

Потягши за собою, наче ослика, сумку, дівчина вийшла на привокзальний майдан. Ось він, Київ! «Мак-Дональдс», обмін валюти, щити з рекламою... Її погляд пролетів уздовж вулиці Комінтерну й уперся в бульвар Шевченка: на своєму звичному місці гарцював схожий на Дон Кіхота Щорс.

Тетяна глянула на стоянку таксі. Машин стояла ціла низка – але в жодній з них водія чомусь не було. Однак її одразу оточили якісь потерті постаті:

– Таксі, таксі, недорого.

– Так, дівчинко, куди їхати?

– Поділ, Костянтинівська.

– Скільки даєте?

Питання неприємно різнуло вухо.

• Я не розумію, що значить – "скільки даєте"? Я звикла дивитися на лічильник.

– Ви що, нетутешня? – чемно поцікавився таксист і від його "чемності" стало неприємно. – Як для вас – п'ятдесят.

– Чого... п'ятдесят?

– Ми беремо будь-яку валюту.

– Спасибі, не треба.

– Так гривень же, гривень! – "заспокоїв" таксист.

Але їхати з ним однаково перехотілося.

Таня поїхала додому на метро.

Двері відчинила мама:

– Танечко! Господи! А ми тебе лише ввечері чекали! Чого ж не подзвонила, ми б тебе зустріли?

– Сюрприз!

– А яка смаглява! Ну, це ж треба...

– Як ви?

– Та нічого, живемо, слава Богу. Лізуню! Йди скоріш сюди! Мама приїхала!

Трирічна дівчинка злякано визирнула з-під столу, одразу заховалася і виповзла відтіля уперед попою.

– Боже! Виросли ми як! – Таня вхопила дочку на руки, – сонечко моє, як я за тобою скучила! Бабусю слухалася?

– Ї-сти не хо...

– Ти не хочеш їсти?

– Ні, бабуся мене вже годувала.

– Ну от і добре.

– А я в садок ходжу! – відрапортувала Лиза.

– Так? І як там тобі, подобається?

– Угу, тіки Вовка б'ється...

– Боляче б'ється?

– Ні, не боляче.

– Ну, це він до тебе заграє.

– А що таке "заграє"?

– Грається.

– Ні, ми в зоопарк граємося. Я там мавпою живу.

– А Вовка хто, тигр?

– Ні, він мавпоїд, він мене ловив.

– І як, зловив?

– Я утекла.

• А я знала, що ти мавпочка, от, і подружку тобі з Італії привезла. – Тетяна відкрила сумку і витягла відтіля плюшеву, у яскравому платтячку мавпу.

Дівчинка схопила іграшку, покрутла її в руках і стягнула з неї плаття.

– А їй холодно не буде?

– Ні, вона зоопаркова.

Задзвонив телефон.

– Таню, це тебе.

– Мене?? Хто?

– Оксанина мама. Вона вже кілька раз дзвонила. З Ксаною щось сталося.

Дівчина взяла слухавку:

– Ало! Так, Євгеніє Максимівно, щойно приїхала... Як пропала?.. Ні, не в курсі... А в театрі що кажуть?.. Дивно... Ні, ми з нею у Відні не зустрічались... Ну, ви не переживайте, це ж її стиль... Що?.. Навіть уявити собі не можу... добре... я вам передзвоню... добре, Євгеніє Максимівно, добре... спробую... до побачення.

Тетяна поклала слухавку.

• Ксана зникла. У Відні. Уночі вийшла з готелю і не повернулась.

– Боже мій! Коли?

– Євгенія Максимівна каже – у п'ятницю, після вистави. Сьогодні що, понеділок?

– Господи... Ця Ксюша... вічно з нею якісь історії...

– Напевно, дійсно щось трапилось – якби вона хотіла там лишитися, вона б мені написала.

– А коли від неї був останній лист?

– Коли? Зараз подивлюся...

Таня взяла невелику чорну сумочку з написом "Gucci Rush", виклала звідти помаду, пудру, парфуми, і, нарешті, пачку стягнутих гумками для волосся листів.