Епізод 5 Хоуп-компанія і ніч одкровень

Частина 1 Розповідь Єна

Калатало серце, немов бажало саме зараз вирватись з грудей. В горлі пересохло. Єнот зробив ще один ковток напою для хоробрості і почав свою розповідь.

- Друзі, ви ж знаєте, що готель мені дістався у спадок від батьків. Коротше, з самого раннього дитинства я кожен день проводив там з батьками. Спочатку граючись іграшками у вільних номерах, потім сидячи за домашніми завданнями. Мені рідко випадала нагода десь погуляти, поганяти в м’яча. Хіба що в ті дні, коли нас возили на шкільні екскурсії. То були мої найулюбленіші дні. 

Час минав, потроху мене навчали бездоганно прибирати номери, потім я пізнав поварську науку - смак страви міг розпізнати з закритими очима. Далі настала черга бару, я робив відмінні коктейлі.

"Так, так. Про коктейлі, то істинна правда. Мммм, тому ми так і зависаємо вдома у Єна" промайнула думка у Іва. Але він не хотів вставляти дотепну репліку зараз, краще дослухати розповідь до кінця.

- Я так звик до своїх обов’язків, що іноді мені здається, що вони частина мене. Мабуть і в ДНК знайдуть цю манічку до чистоти і блиску у всьому. Взагалі, зараз навіть не пригадаю, коли мене так засмоктало. Став жорстким вартовим - ніяка пляма, ніякий бруд не з’явиться в моєму готелю.

Короче, мій психотерапевт каже, що ця манічка зробила мене. Я загубив себе, як особистість. Як наслідок, зриваюсь з-за навіть самої дрібниці на працівників. Нехай то буде нано-пилючка, дістається від мене на повну. Гірше того, в моменти гніву перестаю себе контролювати і втрачаю своє обличчя. 

Коли вже не зміг самостійно впоратись з проблемою, звернувся до лікарів. Вибачте, це не який собі секрет був. Та от, соромно мені перед вами - це раз. Дуже хвилювавсь, щоб ви мене ніколи не застукали в такі хвилини, насправді втрачаю здоровий глузд - це два. Тому не хотів нічого розказувати і намагався якомога швидше прийти у норму.

- А тепер, Со! Вибач мені, подруго. Ти єдина в світі, такого серця нема в жодної живої істоти. Завжди поруч, хвилюєшся, допомагаєш і відчуваєш. Я був бовдуром, що образив тебе. Знай точно, твоєї провини немає в жодному разі.

Частина 2 Розповідь Со

Ів дивився на землю, ніби розшукував скарб. Зізнання Єна застало його зненацька. Забракло слів і повітря. Жиф зазирав у нічне небо, що він там шукав, хто зна. Одна Со дивилась прямісенько у вічі Єну. На обличчі застигло невимовлене питання: ЯК? Як ти зміг пройти один через це? Чому не підпустив до себе? Ми ж близькі друзі…

- Добре, можу зрозуміти і навіть прийняти мотиви, чому ти так вчинив. Та запам’ятай, а краще викарбуй собі на лобі, Єн - бодай хоч раз спробуєш наодинці все вирішити сам, то врахуй, що на одного друга в тебе стане менше.

- Вибач, Со. Я..це…

- Все, Єн. Проїхали, - Со хотіла ще додати багато чого, але зважила, на що тільки що пішов Єн, щоб відкрито зізнатись. Потім я ще з ним окремо поговорю. Так, обов’язково, вирішила Со. І всі друзі знали, якщо вона щось вирішує, особливо в порятунку, то цей потяг вже не зупинити. Єнот 100% це теж знав і усвідомлював, що його чекає попереду. 

- Ви знаєте, - тепер Со зверталась до всіх. Мені важко себе перебороти. Кажуть, що я такою народилась - з готовністю до самопожертви. 

Я єдина дитина в родині, тому батьки на моє виховання поклали своє життя. З самого малечку мене виховували в любові і турботі. Навчали повазі, доброті. Та їм мало, що довелось робити. Мене саму тягнуло туди, де хоть-небудь потребував на допомогу. Домівку перетворила на таку собі лікарню імені “Со” - голодних годувала, хворих лікувала, як вміла, хто хотів сповідатись - годинами вислуховувала. 

І незважаючи на те, що фізично спала по декілька годин на добу, бажання допомогти ще більше, ніколи не закінчувалось.

Мене часто дражнили сусідськи однолітки: божевільна, хвора на голову. Я все чула і бажала їм всього найкращого від усього серця. 

Так, я знаю. Що саме через це нездорове покликання жертвувати собою я й досі самотня. Однак всі ті поранені душі, що змогла врятувати і що врятую, то тепер моя сім’я. Мені прикро, і я досить доросла, щоб розуміти, що роблю не так. Але невзмозі зупинитись, взагалі. От так.

Біля вогню стало занадто тихо, всі троє уважно дивились на Со. Навіть Ів замислився і не хотів нічого промовляти. У Єна в очах щось замерехтіло, наче вогонь відбивається у воді.  

Всі троє, як ніхто, знали Со краще за інших. І краще за всіх усвідомлювали, що інколи самі користувались її безмежною добротою. Бо так звикли, а Со і не заперечувала. Що ми накоїли! Ми кривдили ії не раз у своїх егоїстичних цілях. 

Тягар усвідомлення і ще більш провини завис над колом. 

- Хлопці, що з вами? Підкиньте ще багаття, бо щось стало прохолодніше. І не дивіться так жалібно на мене. Від кого, а від вас такого не очікувала. Я вам це розповіла не для того, щоб мене обійняли і по голівці погладили. Краще не робіть так, як Єн. Виникає питання або проблема, негайно йдіть до мене. А потім вже хто куди, хоч у ...ну ви зрозуміли, так?

Частина 3 Розповідь Жифа

Ще декілька хвилин стояла повна тиша. Всі четверо так сильно вдивлялися у вогонь, ніби його гіпнотизували. 

- Жиф, ти як? - спитав Єн. Твоя тонка натура ще витримує? Більш за все хвилювався, як ти будеш реагувати  на моє зізнання. А тут зізнання Со на додачу. 

- Та не поспішай, Єн. До нього ще поки дійде, - буркнув Ів, не втримавши слів. 

Біля вогню трішки потеплішало.

- Знаєте, я іноді не можу взагалі зрозуміти, чому з вами спілкуюсь, - відповів Жиф на іронічні закиди друзів. Намагавсь пригадати, коли мене до вас затягнуло. Та щось відволікло мене від спогадів і забувся. Та от вже думаю, що треба ще раз помислити над цим. 

- Ой, Жиф, достатньо. Ти прекрасно знаєш, як ми тебе цінуємо і обожнюємо. Так, хлопці? 

- Со, кажи тільки за себе, - додав Ів і показав Жифу язика. 

- Дякую, Со. Ти знаєш, мої батьки теж мене любили і обожнювали. Іншого я просто не знав. Ніби купався в безкінечному океані тої батьківської теплоти. Та моя помилка була в тому, що я гадав так буде завжди. Але...але батьків не стало, коли був ще дитиною. Мій світогляд в одну мить перевернувся догори дригом. Жиф на декілька хвилин замовк, а друзі не квапили.