Епізод 2 Хоуп-компанія і таємне стає не таємним

То був один з чудових сонячних днів. Весна набирала оберти і все навколо мало помалу просиналось. М’який зелений килим атакували жовті кульбабки, тепле повітря з присмаком цвітіння ніжно торкалось обличчя. Як добре було жити, як добре!

Со завершила свій останній дзвінок в службі порятунку, передала варту і вирішила випити кави на вулиці. Їй треба було туди, де природа демонструє всю свою любов до життя.  

Йшла вздовж вулиці, повністю занурена у свої думки. Вдивлялась в дерева, в комашок, які бавились з квітами на газоні. Щось знайоме впало в око. То був Єн, він розмовляв з кимось, потиснув руку незнайомцю. Тоді обернувся навкруги, як той, кого можливо хтось переслідує або зловив на гарячому. Сів у своє авто і поїхав. 

Со нічого не могла зрозуміти. Чому Єн, управляючий готелю, посеред робочого дня знаходився в цьому віддаленому районі міста, коли його готель знаходиться в центрі? Я розумію, що в нього купа дорослих справ, від нього залежить багато, але як то дивно. 

Що саме не давало спокою Со, вона не розуміла. Відчувала, що щось не те. Якась загадковість в цьому була.

Тому по завершенню роботи, Со зателефонувала Іву і Жифу, та запропонувала їм всім заїхати ненадовго до Єна. 

Відкриваючи вхідні двері, Єн м’яко кажучи був збитий з пантелику. 

- Я що, щось пропустив? Чому ви всі у мене під дверима? А телефони навіщо?

- Єн, привіт. Ми до тебе ненадовго, нас сюди покликала Со, сказав Ів. 

- Я взагалі нічого не розумію, але Со сказала, що це питання життя або смерті, тому я погодився приїхати, - додав Жиф.

- Добре добре, це я все організувала, а тепер, Єн, може дозволиш нам зайти? Що ми всі стоїмо на порозі.

- Ок. Будь ласка, проходьте, - як би ж це від мене залежало подумав про себе Єн.

Друзі зайшли у вітальню та повсідалися кожен на своє місце. За багато років вони збирались у Єна безліч разів. І хоч він з не надто гостинних господарів, завжди буркотів під нос, мов наносили багнюки, а потім за ними все прибирай. Та все одно, їх тягнуло сюди - тут було завжди чисто, з присмаком достатку і вдалого стилю. І хоча Єн ніколи не подавав виду, але був задоволений тим, що саме його дім і ця вітальня були улюбленим місцем для зборів всіх разом.

Сиділи вони таким чином, що всі бачили одне одного, квадратом. Отже наступила тиша у кімнаті і Со зрозуміла, що їй треба починати. Вона ж врешті решт заварила всю цю кашу.

- Так, почну з того, що сьогодні я бачила тебе, Єн, біля своєї роботи. І, можливо, я б нічого такого не подумала, але твоя поведінка здалась надто не притаманна тобі. Ти був збентежений, розсіяний і озирався весь час навкруги, ніби щось таке скоїв незаконне.

- І що? - одразу ж перебив розповідь Єн. Не розумію досі, чому ви всі припхались до мене. Со? В мене безліч справ, до яких ти, вибач, не маєш ніякого відношення. За що я маю відповідати тобі, або Іву з Жифом. Ти розумом поїхала вже від своєї роботи?

- Єн, Єн...ну ти давай, не гарячкуй. Це насправді дивно, Со. Ну побачила ти Єна і побачила. Що тут такого? Може мені ще на цю тему матеріал опублікувати? Справді, смішно. 

Ів нервово почував себе, бо не розумів взагалі нічого. А це його журналістську натуру розривало на шматки. Тут від нього вже ніщо не залежало, а йому кортіло розібратися до кінця. Але він також розумів, що це стосується його найліпших друзів. І тому він нервувався.

- Я взагалі нічого не розумію, чого ви мене сюди витягли? В мене завтра перший день зйомок, я повинен виглядати свіжим і бадьорим. Мені оце все зовсім ні до чого. Жиф тяжко видихнув і пожалкував, що сюди приїхав і згаяв даремно свій дорогоцінний час.

Со свердлила міцним поглядом Єна, а той у відповідь дивився прямісенько у очі Со. 

- Добре, Со. Давай так. Ти класна, чуйна і вірна подруго. Ми тебе обожнюємо і цінуємо. Та маємо тобі дещо сказати - ти вже з глузду з’їхала на своїй роботі. Рятуючі незнайомі душі, ти вже у всьому вбачаєш прихований сенс. 

- Зустрічався я сьогодні по своїх робочих справах. Шукаю підрядника для проведення ремонтних робіт і нічого такого більш не було. Знаходиться їх контора у твоєму районі, от я там і був. Все, кінець загадковій історії. Задоволена? 

Со продовжувала дивитись на Єна і на якусь незначну мить майже повірила йому. Але, стоп. Ні. Поведінка Єна зовсім не відповідала його розповіді. 

- Єн, якщо щось тебе непокоїть, якщо тобі потрібна наша підтримка, ми в тебе є, і завжди будемо. Пам'ятаєш, у тебе були бурхливі розбірки з одним із відвідувачів готелю? Це тягнулось кілька тижнів. Це все могло на тобі позначитись. Довірся мені, нам. Ти ж в колі сім’ї. Так, Ів, Жиф? Чого мовчите?

- Со, буду відвертим, але тобі потрібно знати свої межі в порятунку. То вже занадто, - промовив в повній тиші Жиф.

Друзі не поспішали на поміч. Отакої.

Со вже 5 років працювала у службі порятунку. Кожен випадок пропускала через себе. То було виснажливо, тяжко. Та в цьому Со вбачала сенс свого існування. Одного разу Со врятувала на даху молодого мишеня від самогубства. За той випадок вона отримала нагороду від самого мера міста. Та ця нагорода ніщо не значила для неї, важливіше за все то було врятоване життя мишеняти. Так, Со не знала меж в порятунку, особливо коли це стосується такого близького друга, як Єн.

- Добре, якщо більш не має нічого серйозного, я піду. Вибачай, Со, але цього разу ти явно схибила. Бувайте, друзі. Мені нема чого тут робити, був радий вас бачити. Па-па. 

Жиф хлопнув дверима. Як, як так легко він це зробив, думала Со. От і весь друг.

Ше кілька хвилин минуло, та тиша стояла у кімнаті й досі. 

- Гаразд, любі. Мабуть теж вас залишу. Мені ще статтю про браконьєрство редагувати треба, завтра дедлайн. Бувайте. Це той рідкий випадок, коли мені нема що сказати. Дивно якось. Ок, пішов. 

На цім Ів встав, потиснув лапу Єну, придзьобнув Со у голову і випорхнув. 

Все, я догралась. Покинули мене всі. Та я не відступлю від свого. Відчуваю, що Єну потрібна допомога.