Глава 19

- Доброго ранку! Як минула зустріч? По виспаних очах бачу, що ніч була явно нудною. - підморгнув мені Станіслав, ввійшовши з двома чашками кави до кабінету з самого ранку. 

- Доброго ранку! Ніч минула так, як і має минати у порядної дівчини. А вечір був... емм. Не знаю як описати, приємним, напевно. Я розвіялась і трохи відпочила. Валерій виявився цікавим і галантним чоловіком. - розповіла коротко стоматологу, витягаючи з пакета млинці з творогом і родзинками, які вже встигла приготувати сьогодні. Вирішила віддячити йому так за вчорашню підтримку. 

- Оо, невже це знову для мене? Тепер вже і не шкодую, що не встиг поснідати!  - чоловік розплився у задоволеній усмішці, привів себе у порядок перед початком дня і присів на диван з чашкою кави, під яку йому чудово смакували мої млинці. 

- Хочеш щось тобі скажу і я пророче? - заінтригувала стоматолога. У відповідь він тільки кивнув, закидаючи до рота нову порцію млинців. 

- Ти до своїх тридцяти семи років одружишся. І дружина твоя буде не супермодель і не інстасамка, а чудова господиня і цікава та розумна жінка. - випалила я, після чого Стас навіть жувати припинив, вирячивши на мене свої очі. 

- Це з чого ти собі таке взяла, дівчинко? - ошелешено спитав. 

- А ось побачимо. Скажемо так, я роблю свою ставку. І якщо я виграю, то ти будеш винен мені бажання. - увійшла в азарт. 

- А давай! Ти мене зацікавила. Але якщо програєш, то бажання будеш винна мені ти! - тицьнув у мене довгим пальцем Стас. 

- Без питань! - зухвало посміхнулась, на що чоловік тільки хмикнув. 

- А готуєш ти божественно! Пощастить комусь. Тільки обирай з розумом чоловіка, щоб цінував і поважав, а ще рахувався з тобою. Почула? - грізно глянув на мене. 

- Так точно! - відрапортувала я, після чого обоє розсміялись. Але веселощі швидко закінчились, бо прийшов перший пацієнт. А за ним ще, і ще, і ще. 

З кожним днем роботи зі Стасом мені було все легше працювати. Він дуже класний, і не зважаючи на різницю у віці я почувала себе рівнею з ним і ми були на одній хвилі. На протязі цього тижня квітів на роботу я більше не отримувала. Цей факт не те, щоб розчарував мене сильно, але все таки трохи зачепив. Невже я настільки невиправдала очікування чоловіка, який добивався мене тиждень, що він після зустрічі навіть не дасть про себе знати? Та невеличку образу і думки про це я закинула подалі і вирішила не зважати на цю ситуацію. У суботу через годину після того, як я повернулась з роботи, у мої двері подзвонили. Це був кур'єр. Він приніс неймовірної краси корзину різних білих і рожевих квітів, серед яких красувалась витончена записка. "Тиждень без тебе був дуже важким, але я захотів дати тобі час обдумати все. Буду радий, якщо ти захочеш провести зі мною завтрашній день за містом. Водій чекатиме біля під'їзду о 12:00".

На душі стало приємно від таких слів. Отже, він не забув про мене, а дав час розібратись у своїх бажаннях. Це вартує поваги. Вчинок справжнього чоловіка. Але тим не менш, повідомити про це він міг і раніше, щоб я не морочила собі голову. А ще у нього цікава манера спілкування. Надсилати записки для зустрічей тоді, коли так вже дуже давно ніхто не робить. Це і дивує, і підкуплює. Я вирішила подумати на рахунок запрошення, хочу я цього чи ні. Тому, що Валерій чоловік серйозний і гратись зі мною не в його інтересах. Та і я не хочу водити за ніс його. За ці дні у мене дійсно був час обдумати все і зважити, прислухатись до своїх емоцій і до голосу розуму. Валерій зачаровував своїм підходом до ситуації, він був особливим у цьому, старався, планував все наперед. Я любила таких людей, бо і сама старалась бути в їхніх рядах. Так, у нас є не дуже мала різниця у віці, але під час спілкування прірви між нами немає, нам обом цікаво і є нотки розуміння. Окрім того, я чомусь впевнена, що я для Валерія не буду іграшкою на деякий час, а у нього серйозніші наміри. Не те, щоб я квапилась вийти заміж рано, просто мені не хотілось би бути дівчинкою для розваг. Сам Валерій як чоловік мені сподобався, з цим я визначилась уже після побачення, він був симпатичним, розумним, порядним і з манерами. Подібні риси я хотіла б бачити у людини, з якою мені доведеться жити все життя. Чогось у ньому мені ще не вистачало, але я не робила завчасно остаточні висновки, тому що у нас була тільки одна зустріч, а я не впевнена, що можна людину добре пізнати після недовгого знайомства. А також, однією із рушійних сил для продовження спілкування було бажання побороти себе і ті страхи, що засіли глибоко у мені. Я не хотіла миритись із тим, що через своє минуле я можу бути не такою, як всі. Я хочу жити повноцінним життям, як і інші нормальні люди. Тому я неофіційно кинула виклик сама собі. Мені потрібно побороти той страх і я впевнена, що у мене це вийде.