Глава 18

  Ресторан знаходився не у самому центрі міста, але його було видно здалеку. Місце біля великого ставка, половина ресторану була побудована над водою, також були місця для прогулянки по периметру площадки. Надворі стояли порожні столики, а все життя було всередині. У цей вечірній час відвідувачів було не так і багато. Цей факт змусив мене трохи розслабитись, тому що менше людей дорівнює менше уваги. Водій провів мене до дверей закладу, відчинивши їх переді мною, але далі не пішов. Коли я увійшла всередину, то відчула аромат чайної троянди вперемішку з тютюном. Досить цікаве поєднання. Побачивши мій прихід, офіціант одразу ж кинувся до мене, забрав верхній одяг і відвів до потрібного столика. Чим ближче ми наближались, тим сильніше стукало моє серце і живіт скручувався у тугий вузол. Як я себе не заспокоювала, але всеодно дуже хвилювалась. Чоловіка впізнала здалеку, згадуючи момент, коли бачила його у нас в кабінеті. Коли я підійшла ближче, то побачила в його очах непідробний захват, він мигцем оглянув мене з голови до ніг і поспішив піднятись зі свого місця, зустрічаючи. Чоловік взяв зі столика розкішний букет білих лілій і розтягнув губи у задоволеній посмішці, дивлячись мені прямо в очі. 

- Емілія, я неймовірно радий, що Ви погодились на зустріч. - голос у чоловіка виявився дуже приємним, а вимова чітка, та при цьому слова він вимовляв м'яко і ніжно. Можливо, цим він передавав Усі теплі емоції, котрі відчував. 

- Дякую за запрошення, Валерій.. - я згадала ім'я чоловіка, але по-батькові не запам'ятала і від цього зам'ялась. 

- Просто Валерій. Це так чарівно звучить із Ваших вуст. - в його очах знову спалахнув захват, котрий змусив мене почервоніти. Ще жодного разу за своє життя я не бачила чоловіка, який би був так захоплений мною. Звісно, це було шалено приємно, але я всеодно чомусь насторожувалась. Він подарував мені букет, при цьому ледь торкаючись своїми пальцями моїх. Під час дотику я відчула легенький простріл блискавки по тілу, але постаралась не видати цього. 

-Дякую за квіти, вони чудові! І за ці, і за всі решту. Мені було дуже приємно. - постаралась видавити із себе хоча б щось схоже на подяку, адже чоловік справді заслуговував на неї. Він відсунув для мене стілець і допоміг сісти, після чого опустився на стілець навпроти. Офіціант одразу ж приніс меню та вазу з водою, щоб поставити мої квіти. 

- Я радий, що мені вдалось зробити Вам приємно. Квіти це дрібниці. Для такої, як Ви і цілого світу до ніг буде замало. - засипав компліментами чоловік. Я зашарілась іще сильніше, від чого вмить роздратувалась. Досить поводити себе як дівчисько, треба взяти себе до рук! 

-Перейдемо до вечері? Що б ви хотіли? Розкажіть про свої уподобання в їжі, мені буде дуже цікаво послухати. - попросив Валерій. 

-Якщо чесно, я не вибаглива. Взагалі, частіше люблю готувати сама, аніж замовляти їжу, тому... Гадаю, у виборі вечері довірюсь Вам. - невпевнено відповіла. Чоловік відкрив меню, глянувши у нього мигцем для пристойності, а потім назад перевів свій погляд на мене. Зараз, коли я хоча б трохи опанувала свої емоції, я могла уважніше розглянути чоловіка. Високий, худорлявий, але міцний. Світле волосся із проблисками сідини, високо поставлене чоло, густі брови, вузький ніс, пронизливі сірі очі і тонкі губи, котрі постійно розпливались в усмішці після моїх фраз. 

-Оо, ми так мало знайомі, а Ви уже готові мені довіритись у чомусь. Це підкуплює, Еміліє. Кажете, любите готувати? - я кивнула. - Не напрошуюсь, але матиму велику надію, що колись мені вдасться спробувати Ваші шедеври. - після його слів я вся напружилась. Фраза прозвучала двузначно, чи то я собі надумала зайвого. Побачивши мою реакцію, Валерій поспішив виправитись, щоб реабілітуватись. 

- Не подумайте нічого зайвого, це тільки мої сподівання, котрі виправдаються лише за умови, що Ви захочете і надалі продовжити наше спілкування. - пояснив чоловік і сів, випрямивши спину. Офіціант підійшов до нас, правильно зрозумівши погляд Валерія. Той в свою чергу впевнено зробив замовлення, але назва страв мені небагато про що сказала. Єдине, що я зрозуміла, так це наявність алкоголю у замовленні, здається, вина чи шампанського. Валерій знову перевів погляд на мене і спокійно посміхнувся. 

- Маю надію, я не розчарую Вас. - знову двузначно сказав він. З цим чоловіком я почувала себе незрозуміло. Ніби, і страху чи відрази він у мене не викликав, але в той же момент сильного потягу я до нього теж не відчувала. 

- Ви дуже напружені. Мені хотілось би допомогти Вам розслабитись хоча б ввечері. Давайте познайомимося ближче? Питайте все, що Вас цікавить, я для Вас повністю відкритий. - дідько!  Своїми неоднозначним фразами цей чоловік починає дратувати і скоро доведе до сказу!  Здається, він прочитав мої думки, після чого в його очах я побачила бісики. 

-Так, день сьогодні справді був важким. Багато пацієнтів, і до того ж складні люди, особливо під кінець дня. - вирішила я віддати йому борг такою ж фразою. Укол він оцінив і тому розплився у грайливій усмішці. 

- Як Ви потрапили на роботу до Станіслава? Давно працюєте у нього? - офіціант приніс пляшку у відерці із льодом. Як виявилось, це елітне шампанське. Напевно, пляшечка такого коштує приблизно з половину моєї зарплати, якщо не більше. Валерій побачив мою реакцію і знову задоволено розплився в усмішці. Напевно, щось подібне він і чекав від мене, роблячи замовлення. 

- Проста випадковість. Вирішила спробувати вдачу і пішла до нього на співбесіду, не повністю відповідаючи вимогам посади. - я сказала правду, але не всю. 

- Ви велика молодець, не всі готові пробувати, знаючи, що в кінці може очікувати провал. Я дуже радий, що все вийшло, бо інакше ми б не так швидко зустрілись з Вами. - офіціант хотів відкрити пляшку, але Валерій ввічливо заборонив, сказавши, що зробить це сам. Вже за хвилину він розливав шампанське по келиках. 

-Що Ви маєте на увазі під словами "Не так швидко зустрілись"? - не зрозуміла я трактування фрази.