Глава 17

З самого ранку мені не спалось. Я встигла заварити термос кави, смакувати на роботу добрячий шматок кекса та привести себе в порядок. Настрій у мене був непоганий, тому мені захотілось одягнути щось гарне. Цим гарним виявилась м'ягенька та тепла обтягуюча сукня із ангори смарагдового кольору. Вона підходила до кольору моїх очей. Подумавши про це, я згадала ще одні очі. Ті проникливі очі Владислава, якимм він зчитував усі мої думки. Цікаво як у нього справи зараз і чи взагалі з ним усе в порядку. Скинувши з себе оману я доробила всі справи, у котрі входив і Люцифер, і вирушила на роботу. А там на мене чекав сюрприз. Величезна корзина із бордовими трояндами, а на них красувалась вишукана записка із словами:" Думаю, прийшов час познайомитись особисто. Сподіваюсь, Ви не відмовите мені у вечері. Водій ввечері чекатиме на Вас". Серце впало в п'ятки. Ганна Сергіївна наче у воду дивилась. Але я не очікувала, що її слова справдяться саме сьогодні. Я мала надію, що це буде хоча би під кінець тижня. Але, для чого собі брехати? Я би не сприйняла спокійно це запрошення ні сьогодні, ні завтра, ні через місяць. Я боюсь нових стосунків, котрі матимуть у собі хоча б натяк на інтимні відносини і взагалі близькість. Я довіряю людям у всіх планах, але коли суть спілкування зводиться до амурних, я починаю панікувати. Не знаю чи це колись мине. Я навіть задумовувалась про те, щоб відвідувати психотерапевта, але я не готова. Не хочу відкриватися нікому, не хочу коробити старі рани і не хочу згадувати та переживати все по новій. На ватяних ногах я ввійшла до кабінету. Здавалось, голова зараз вибухне від об'єму емоцій. Тому я швиденько накинула на себе білий халат і присіла на диван. Потрібно взяти себе у руки і розслабитися. У такому стані мене і знайшов Станіслав, який, як не дивно, прийшов сьогодні на роботу теж трохи раніше. 

- Емілійко, доброго ранку! - просяяв він білосніжною усмішкою. 

- Доброго ранку, Станіславе. - тихо відповіла. 

- Ну, розповідай. - чоловік плюхнувся біля мене на диван і сів в пів оберта уважно мене слухаючи. 

- Про що?  - не одразу зрозуміла. 

- Коли побачення, про що ж іще. Сьогоднішній букет переверших усі попередні, тому, сьогодні має бути особливий день. - пояснив як малій дитині. 

- Аа, це. Так, він сьогодні запросив мене на вечерю. 

- Ну, і? 

- Що? - знову не зрозуміла я, повністю ще не вийшовши зі свого ступору. 

- Чого сумна така, от що! Інша б на твоєму місці стрибала вже до стелі. - поблажливо розсміявся Стас. 

- Я не знаю.. Просто.. 

- Та все я розумію. Просто страшно тобі, бо не знаєш чого чекати. Ти дівчинка хоч і хороша, але не простенька, не цяця міська. Думаєш, чіплятиметься буде до тебе сьогодні, вимагаючи від платити всі подарунки? Розслабся. Для того, щоб затягнути у ліжко когось, не розкидаються милими ведмедиками та квітами і не чекають так довго. Там зовсім інший розклад йде. А у залицяльника твого зважаючи на його ставлення, плани на тебе серйозніші. - розставив мені все по поличках чоловік. Його досвіду я довіряла. Бо дівчат у нього було, хоч греблю гати. 

- Можливо, ти і правий. Дякую, що заспокоїв. Можна щось спитати? 

- Питай, звісно. - посміхнувся він. 

- Ти домашню випічку любиш? Я спекла кекс і взяла, щоб тебе пригостити, але не впевнена чи ти їси випічку. - Стас мені здавався чоловіком із доглянутою фігурою і я підозрювала, що він харчується тільки здоровою їжею. Та коли я задала своє питання очі у нього аж загорілися. 

- Та ти що! Тут і питати нема чого, я обожнюю смачненьке, хоч, зізнаюсь, мені майже ніколи нічого не пече. В більшості, мої дівчата взагалі готувати не вміють. Та, в принципі, я і не для того з ними зустрічаюсь. - радісно сплеснув у долоні чоловік і потер руки у передчутті. 

Розливши по чашках каву і відкривши судочок із кексом я споглядала за чоловіком, який з неймовірним задоволенням уплітав смаколик. Прикінчивши останній шматок він розслаблено відкинувся на спинку крісла і видихнув. 

- Я таку смакоту не їв уже дуууже давно,  дякую, сонечко. Заради цього навіть готовий щопонеділка приходити на роботу раніше. - задоволено протяг Станіслав. 

- Я рада, що тобі сподобалось. В принципі, я можу щонеділі пекти щось і приносити в понеділок на роботу. Бо, випікати дуже люблю, але їсти нікому, а сама я більше задоволення отримую від процесу готування, а не поїдання. - зізналась. Після моїх слів чоловік ще подобрішав і сильніше розплився в усмішці. 

- Тоді з мене цього місяця буде хороша премія! Ти велика молодець, швидко все освоїла і чудово ладнаєш із людьми, мені це подобається. На днях зателефоную Анатолію і щиро подякую йому за таку цінну знахідку! Ну, і. Вибач мені. - винувато глянув на мене Станіслав. 

- За що? 

- За мою прискіпливість і грубість на початку знайомства. Я просто дуже втомився тоді, бо претенденток за місяць пошуку я не знайшов взагалі. Всі дівчата, які приходили тільки поглядали на мене звабливо і намагались сподобатись, бо я вигідна партія. Але працювати не хотів ніхто. - розчаровано розповів чоловік. Розумію його, але і сумніваюсь у тому, що він насправді таке невинне ягнятко. Думаю, деяким дівчатам він давав те, за чим вони прийшли. Занато він вже любить жінок і непостійність. 

- Все в порядку, я не тримаю на тебе зла. - щиро сказала йому. Після чого чоловік підвівся з дивана, підійшов до мене впритул і обійняв. І стільки в тих обіймах було почуттів. Мені здалось, так обіймає старший брат своє молодшу сестру. Міцно, надійно і при тому ж бережно. Я обійняла його у відповідь. Напевно, ці обійми потрібні були нам обом. Йому хотілось справжньої дружньої підтримки, а мені почуття захисту. 

  Робочий день сьогодні був важким. Позаду були декілька важких оперативних втручань, під час яких я асестувала стоматологу, а потім стерилізувала купу інструментів, а також був великий потік пацієнтів, і чомусь саме сьогодні більшість із них були буркотливі і похмурі. Напевно, понеділок мало хто любить. Стрімко наближався кінець дня, а за вікном швидко темніло, чому іще посприв сильний дощ. Напевно, ще декілька тижнів і замість дощу падатиме сніг. Я завжди його любила, ще з дитинства. Взимку ми з батьками часто їздили кататись на лижах у наші улюблені Карпати. Проводили там всі вихідні, а потім повертались щасливі і стомлені додому. Ех.. Дім. Я відчула, що скучила за нашим будинком. Напевно, треба буде якось навідатись туди, глянути, чи все в порядку і хоча би трішки привести в порядок його, поприбирати. А ще заглянути до нашої сусідки, котру ми з батьками дружно називали бабусею Оленою. Ця жінка була нам не рідною, але саме вона допомагала іноді батькам зі мною, коли я ще була дуже маленькою. І це вона навчила мене випікати купу всього.