Глава 16

  Дні минали зі швидкістю світла. Взагалі, коли у тебе багато справ, то час летить стрілою і ти не встигаєш кліпнути, як уже кінець одного, а потім і другого тижня. За цей час на роботі були значні успіхи, Станіслав Олегович мене дуже хвалив і радів, що взяв на роботу. Через тиждень часу я опанувала все, що мала б знати, і навіть трішки більше. А наступний тиждень я вже працювала як повноцінний працівник. Навіть встигала десь прикривати зранку стоматолога, коли він вкотре запізнювався. За що він видав мені нарешті ключі від кабінету і тепер я могла спокійно готуватись до роботи завчасно, а не сидіти під кабінетом в очікуванні лікаря. Пацієнти мене теж полюбили і прониклись симпатією. Частенько мені залишали в подарунок різні солодощі та інші приємні дрібниці. Звісно, траплялись і не дуже хороші люди, але я старалась впоратись з ними самотужки і владнати конфлікт без підтримки Станіслава. Також, можу приписати плюсик до карми стоматолога за те, що він мене не обдурив. Адже обіцяв допомогти освоїтись на новому робочому місці, і зробив це. Та і допомога його розповсюдилась не лише на вивчення моїх обов'язків, а і підтримка у делікатних відмовах особливо нав'язливим пацієнтам. Так, декілька днів назад один солідний чоловік у роках нав'язливо просив мене після роботи сходити разом до ресторану, та я відмовилась вигадавши відмазку, а Станіслав у той же момент вибачаючись за втручання у розмову підтвердив мою легенду і додав, що у нас щодня ритуал, він персонально відвозить мене додому, бо оберігає такі цінні кадри, як я. Після цього той солідний чоловік дав мені спокій. Напевно, вирішив не псувати свою репутацію черговою відмовою. Взагалі, за цей час із Станіславом ми спрацювались і навіть трохи здружились. Як і виявилось на початку, він людина відкрита, балакуча, життєрадісна і чесна. Я це цінувала у ньому. Тому, прокидатись зранку на роботу мені однозначно хотілось. 

 Вдома теж відбулись невеликі зміни. Люцифер почав звикати до моєї присутності у квартирі і навіть реагував на прохання підійти. А вчора я змогла доторкнутись до його шовковистої шубки, але довго мій доторк кіт не витримав і втік. Я рахувала це великим кроком вперед у наших стосунках. Думаю, цьому посприяли і їх з Анатолієм розмови. Чоловік дзвонив раз на декілька днів, розмовляли ми недовго і розмови вели ні про що, але тим не менш Анатолій став для мене не чужою людиною. Я відчувала у ньому наставника і рідну душу. Ось так, цілком випадково я знайшла людей, які були зі мною щирими, і я це цінувала понад усе. 

  Так як сьогодні була неділя, зранку я відправилась по магазинам. Гроші у мене були вже свої, бо Станіслав виплатив мій аванс. Тому я вирішила хоча б трішечки себе потішити і пішла на шопінг. Купивши декілька речей я направлялась на вихід, але коли побачила у одній вітрині ЙОГО, то зупинилась. Ідеальне чорне кашемірове пальто, бездоганний приталений крій, вишуканий пошив, а також довжина, про яку я завжди мріяла. Мені завжди хотілось мати пальто трохи нижче коліна, щоб воно гарно виглядало і в особливо холодні дні добре зігрівало. Та з небес на землю мене спустив цінник. Таку розкіш я собі дозволити не могла. Тому подальші мої покупки у продуктовому відділі проходили не у такому піднесеному настрої, як попередні. Але все виправилось вдома. Спочатку я відвела душу випікаючи вологий ванільно-шоколадний кекс, а потім телефон задзвонив і я здивувалась, побачивши хто хоче зі мною поговорити. 

- Привіт. 

- Привіт, Емілія! Не знаю чи ти не загубила мій номер, та це Ліза. Тобі зараз зручно розмовляти? - голос впевненої у собі рудоволосої красуні я впізнала одразу ж. 

- Звісно я тебе впізнала! Як справи у вас? Як Оленка? - поцікавилась я. 

- Загалом, все нормально. Але після того разу, як ти її привела до нас вона тікала ще двічі. І я таки вмовила після цього свою маму, щоб ми забрали те кошеня. Але суть в тому, що я не можу його ніяк спіймати, воно постійно втікає від мене, бісеня. Власне, тому я тобі і телефоную. Хоча, якщо чесно, ідею мені підкинула Оленка. Якщо ти не зайнята сьогодні, зможеш допомогти нам зловити кота? - з проханням мовила Ліза. 

- Без питань! Вільна сьогодні, коли прийти? 

- Та хоч і вже. Ти знаєш де ми живемо, набереш, коли підходитимеш. - зраділа Єлизавета. 

  Склавши у сумку шматок кекса у якості гостинця до чаю я одяглась і пішла до дверей, але в останній момент захопила іще одну річ. Єлизавета із Оленкою чекали мене під тим самим магазином, де ми вперше бачились. 

- Емілія! Привіт! Ти допоможеш нам спіймати котика? Бабуся дозволила мені! - Оленка побачивши мене одразу кинулась обіймати і ділитись своїми чудовими новинами. Ну як тут не посміхатися? 

- Звісно допоможу, зайчику! Де він сховався? 

- Отам є отвір біля сходів магазину, через котрий він ховається у підвальне приміщення. Я пробувала його спіймати, але кошеня виявилось спритнішим. - розповіла про пригоди Ліза. 

- Гаразд. Давайте спробуємо. Для початку треба задобрити кошеня смаколиком, - я витягла із сумки баночку із їжею Люцифера, подумки попросивши у нього пробачення, насипала в мисочку біля отвору і відійшла.

- Думаю, треба відійти нам всім, щоб воно вилізло на запах і почало їсти. А потім я обережно підійду до нього сама і спробую взяти на руки. Минулого разу воно підпустило мене до себе, сподіваюсь, цього теж вийде. - пояснила дівчатам план дій. 

Хвилин через п'ять рудий носик показався із отвору, а потім, почувши запах смакоти ближче, кинувся до миски. Я дала йому час увійти у смак, а потім обережно почала підходити. На моє Щастя кошеня не втекло, хоч і поглядало з тривожністю в очах. Я доторкнулась до спинки, акуратно провела рукою по ній, гладячи, а потім взяла маля на руки. Воно не опиралось. Можливо, кошеня відчуло, що йому хочуть тільки добра. Зі своїм уловом ми направились в квартиру. Там мене попросили про непросту послугу - допомогти вимити кошеня. Та ми з цим впорались, хоч і не обійшлось без декількох царапин. Коли нарешті задоволена Оленка гладила і тримала заснувше кошеня на колінках ми направились пити чай з кексом. Після годинної розмови ми вийшли на улюблену тему всіх жінок: