Глава 11

Ранок почався не з кави. Я вперше почула який голос у Люцифера. Саме він замість будильника о сьомій ранку нагадував про себе обурливим і басовитим м'явканням. Суть обурення я зрозуміла, коли знайшла його на кухні. Наш обжорка просто зголоднів. 

-Графік, так... Зовсім забула, вибач, котику. 

На мої вибачення кіт тільки вильнув хвостом і чемно всівся біля мисок, чекаючи коли ж я нарешті нагодую його. Я налила спершу води і дала йому. Кіт принюхався до миски і довго не думаючи, лапою натиснув на краєчок посудини, тим самим виливаючи увесь вміст на підлогу. 

- Ти що робиш?! Люцифер! 

Я понеслась у комірчину за шваброю, щоб встигнути витерти все до тих пір, поки вода затече під холодильник. І тільки в цей момент у мою сонну голову дійшло у чому причина такої поведінки. 

- Котику, я забула вимити миску. Вибач, я зараз. 

Зробивши вже цього разу все як потрібно я вимила і другу миску, наповнивши її телятиною у власному соку, якщо вірити надпису на консерві. Кіт зробив той же ритуал, що і попередні рази. Спочатку обережно принюхався і тільки після цього почав їсти, входячи у смак. Я привела себе у порядок, поснідала та зібралась на третю співбесіду, котру запланувала саме на сьогодні.  

Приватна лабораторія "МедЛайф" займала увесь поверх середньостатистичної будівлі. На рецепції мене зустріла досить похмура адміністраторка, котра виглядала явно втомленою. Потерши перенісся пальцями вона поглянула на мене з-під оправи своїх стильних окулярів. 

- Ви щось хотіли? - спитала мене на автоматі дівчина. 

- Так, я на рахунок роботи адміністратором. До кого мені підійти в цьому питанні? 

- Ні до кого, власне. 

- Тобто? - незрозуміло перепитала я. 

- То і є. - буркнула мені дівчина. Помітивши, що я не відступлюсь вона додала:

- Робота важка, графік незручний, на сайті зарплатня вказана перебільшена, стажування тиждень і оплата за нього 25% від ставки. 

Я глянула на неї і в один момент зрозуміла, що, напевно, стомлена вона напливом бажаючих працювати у центрі міста. Але, такі умови мало хто витримує і тому потік тих, хто стажується постійно великий, але на постійну роботу ніхто так і не залишається. 

- То у вас постійно є вільні місця? - розуміюче спитала я. 

- Коли як. Можете приходити будь-коли. - неохоче відповіла мені дівчина, косячись на медсестру, що вийшла із сусідніх дверей. 

-Я зрозуміла, дякую! 

В задумах я вирушила додому, по дорозі зайшовши в магазин, щоб закупитись продуктами. Готувати я вміла, більше Того, готувати обожнювала. Зараз мені захотілось млинців. Тому я зупинилась у молочному відділі для вибору молока. Поки розглядала пакети, то краєм ока за вікном побачила руденьку дівчинку років чотирьох на вигляд, котра намагалась спіймати  таке ж руденьке вуличне кошеня. Оплативши покупки я вийшла на вулицю і затрималась на розгляданні тієї ж картини. Але в око впало те, що дівчинка була сама, без батьків чи когось із старших. 

- Хочеш його погладити? - звернулась я до малечі. На що та підняла на мене свій погляд і задерла кирпатого носика. 

- Хочу. - коротко відповіла дівчинка. 

- Його треба задобрити і тільки тоді можна буде погладити, - я присіла неподалік кошеняти і витягла з пакету апетитну сосиску, яку взяла для нього в магазині. Після Того, як розділила її на маленькі шматочки, кошеня наблизилось і почало жадібно їсти. Також біля нього була мисочка з-під йогурту, напевно, хтось іще підгодовував пухнастика. У неї ж я налила молочка, котре не залишилось без уваги маленького кошеняти. Після Того, як кошеня відчуло ситість воно дійсно дозволило себе погладити. Цьому була неймовірно рада моя маленька супутниця, котра так довго чекала підходящого моменту. 

- Дякую, воно мені дуже сподобалось, але до рук йти не хотіло. А пригостити мені його було нічим. - промовила дівчинка після Того, як вдосталь нагладила кошеня. 

- Ну, нічого. Головне, що ви обидвоє зараз задоволені. А де твої батьки? 

- Мама зараз працює, а я залишилась із бабусею. Але мені з нею не завжди весело, тому я іноді втікаю погуляти. - щиро зізналась мені малеча. 

- Твоя бабуся, напевно, дуже хвилюється. Як не крути, але нам потрібно тебе відвести до неї. Ти ж розумна дівчинка і сама знаєш, що так буде правильніше. - я вирішила не тиснути на дівчинку, але підштовхнути до правильної відповіді. 

- Ехх. Напевно, так. Ходімо. - малеча взяла мене за руку і повела вулицею поміж будинки. Зовсім скоро ми вийшли до невеличкого затишного дворика із дитячим майданчиком, по якому заглядаючи у всі можливі місця бігала переполохана бабуся. Здається мені, це саме та, що нам потрібна. Ми підійшли до неї ближче і коли вона глянула і впізнала дівчинку, то в очах у неї я побачила цілий спектр емоцій: радість, невдоволення, надію і найбільше втому. 

- Оленко! Скільки можна втікати! На дві хвилинки відволіклась і тебе вже немає! - бабуся обійняла дівчинку та пригорнула до себе. 

- Не хвилюйтесь, вона була недалеко тут, біля магазину. Гралась із кошеням. - я спробувала трішки заспокоїти бабусю. 

- Знову ти до нього втекла? Я ж розповідала тобі, не можна чіпати вуличних котів, ще заразу підчепиш якусь, - бабуся несхвально зиркнула на малечу. Сама жінка виглядала років на шістдесят, повненька, середнього зросту та із фарбованою рудою купкою кучерів на голові. Жінка здалась мені цікавою. Дівчинка ображено надула губки після слів бабусі, та не сказала нічого.

- Рада була познайомитись з вами, бережіть себе, - я вирішила попрощатись, адже скоро потрібно йти додому, годувати свого обжорку. 

- Почекайте! Я спекла чудовий яблучний пиріг, а ще у нас є дуже смачний чай. Не відмовляйте мені у проханні віддячити за мою згубу. - жінка лагідно провела рукою по голівці дівчинки. 

- Ну.. Якщо це буде зручно, то я не проти. - не кожного дня мене запрошують незнайомі люди до себе додому. Та не думаю, що від бабусі з дівчинкою можна очікувати чогось поганого. 

   Квартира у них виявилась невеликою, та при цьому дуже затишною і охайною. Після того, як ми із Оленкою добряче вимили руки від кошеняти за настановами бабусі, сіли за стіл пити чай.