Глава 25

Глава 25

Підйом у бараці пролунав ще до початку зміни. Старі лампи під стелею повільно загорілися тьмяним жовтим світлом, вентиляція загуділа гучніше, а десь далеко за металевими перегородками вже починав наростати звичний шум колонії.

Остап прокинувся майже одразу. Сон цієї ночі був коротким і важким. Варто було лише заплющити очі — і перед ним знову виникала поверхня. Мертві руїни під шаром солі. Тіло Климента, що сіпалося на землі. І дрібні бліді павуки, які один за одним виповзали з розірваної плоті.

Навпроти мовчки сидів Чуб. Після препарату йому стало трохи легше, але навіть зараз було видно, як сильно його виснажило те, що відбувалося всередині організму. Шкіра залишалася блідою, а рухався він тепер повільніше й обережніше. Проте збирався він сам.

Неро вже підвівся на ноги й важко потягнувся. Бондар сидів на краю койки, задумливо дивлячись у підлогу. Василь і Маркус тихо перемовлялися між собою. Горох так і стояв біля старої вентиляційної решітки, де залишився ще з ночі. Арахн завмер біля стіни, спокійно спостерігаючи за людьми. Аякс сидів біля дверей і повільно водив кігтем по шорсткому бетону підлоги.

Двері барака важко розійшлися в сторони. Усередину зайшов Сварг.

— Виходимо через двадцять, бляха, хвилин, — коротко сказав він. — Спершу склад. Заберете, бляха, своє спорядження. Якщо хтось хоче щось поміняти перед виходом — зараз останній, курва, шанс. І треба, бляха, нормально спорядити вашого сотника.

Чуб невдоволено глянув у його бік.

— Я й сам можу вибрати собі зброю.

— От, бляха, і вибереш, — спокійно відповів Сварг.

Неро тихо хмикнув. Остап мовчки підвівся з койки.

Друга вилазка мала бути короткою. Без довгих переходів. Без полювання. Потрібно було лише перевірити маршрут і точно виміряти час до точки, де під час третього виходу вони мали встановити хоругву. Особливо тепер, коли стан Чуба ставав гіршим із кожним днем.

Група вийшла з барака й рушила коридорами колонії. Навколо вже починалася ранкова зміна. Повз них тягнулися сонні робітники у брудних сірих комбінезонах. Десь у глибині колонії гупали старі підйомники, бряжчали труби й кашляли зношені механізми очищення. Повітря пахло сіллю, пилом і гарячим металом.

Остап помітив, що сьогодні люди поводилися дивно. Напружено. Дехто озирався. Інші тихо говорили між собою. А кілька колоністів узагалі швидко кудись поспішали, не звертаючи уваги ні на кого навколо.

Вони вже майже дійшли до сектору складів, коли по всій колонії раптом ударив сигнал тривоги. Він не був схожий на бойовий, це був низький і протяжний звук. Червоне світло кілька разів мигнуло під стелею. Люди в коридорі одразу завмерли. Хтось тихо вилаявся. Хтось навпаки пришвидшив крок. А Сварг різко підняв голову. На його обличчі вперше за довгий час промайнуло справжнє напруження.

— Не може ж бути, курва...

— Що сталося? — одразу спитав Остап.

Сварг уже рушив уперед.

— За мною, бляха.

Вони швидко пройшли кілька переходів і піднялися до одного з оглядових секторів колонії. Біля великих екранів уже стояли люди. У приміщенні панувала дивна тиша.

Остап підійшов ближче — і завмер. Поверхню накривала буря. Камери показували лише окремі ділянки навколо колонії: соляні рівнини, уламки старих конструкцій, частину зовнішніх шахтних платформ і далекі темні силуети напівзасипаних руїн.

Небо затягнули важкі темно-сірі хмари з брудним зеленуватим відтінком. Вітер ніс над землею потоки солі й пилу, а по камерах уже били густі потоки темної води. Навіть крізь екрани було видно, як після дощу поверхня солі місцями починала темнішати й плавитися. А потім між хмарами вдарила блідо-зелена блискавка. На кілька секунд вона освітила пустелю навколо колонії.

— Це ще що за лайно?.. — тихо пробурмотів Неро.

Сварг не відводив погляду від екранів.

— Сраний соляний дощ.

Його голос звучав важче, ніж зазвичай.

— Але ще рано, бляха. За нашими підрахунками сезон мав початися не раніше ніж через два,бляха, тижні.

У залі оглядового сектору ніхто не поспішав говорити. Лише екрани продовжували показувати поверхню, яка змінювалася з кожною хвилиною. Дощ ставав густішим. Соляні потоки вже не просто падали — вони ніби стелилися по землі хвилями, роз’їдаючи верхній шар пустелі. Там, де ще вчора були чіткі контури старих конструкцій, тепер залишалися розмиті, темні плями.

Остап відчув, як у горлі стає сухо.

— Це не просто дощ, — тихо сказав Бондар. — Воно як живе.

Сварг не одразу відповів. Він дивився на екрани так, ніби намагався знайти в них помилку.

— Це циклічне, бляха, явище, — нарешті сказав він. — Але цей клятий, бляха, цикл збився.

— Збився? — перепитав Каллум.

Сварг кивнув.

— За розрахунками колонії, бляха, такі дощі мають починатися після накопичення певного шару активної, курва, солі в атмосфері. Ми відстежуємо це через зовнішні, бляха, датчики. Показники, курва, не сходяться.

Маркус нахмурився.

— Тобто воно прийшло раніше?

— Значно, бляха, раніше, — відповів Сварг.

Чуб повільно підняв голову.

— І що це означає для нас?

Сварг кілька секунд мовчав.

— Це, бляха, означає, що поверхня тепер закрита.

Тиша стала щільнішою. Навіть шум вентиляції в залі ніби відступив кудись назад. Остап перевів погляд на інший екран. Там камера показувала відкриту ділянку між руїнами. Вітер гнав соляний пил по землі, змішуючи його з темною водою. Все це виглядало так, ніби сама поверхня повільно розчиняється.

— І скільки це триватиме? — спитав Бондар.

Сварг не поспішав із відповіддю.

— Дні. Можливо, бляха, тижні.

Останнє слово зависло в повітрі важче за інші. Неро тихо вилаявся.

— То ми що, просто сидимо тут?

Сварг нарешті відірвав погляд від екранів.

— Ні.

Він розвернувся до групи.

— Ви все одно, бляха, працюєте.