Глава 23

Глава 23

Двері барака важко розійшлися в сторони, і всередину зайшов Сварг. Із коридору потягло холодним повітрям, пилом вентиляції та вологим запахом старого металу. У руці він тримав темний контейнер із препаратом для Чуба. На одязі досі лишилася біла сіль після поверхні, а рухався Сварг трохи повільніше, ніж зазвичай, але тримався рівно й спокійно, наче втома вже давно стала для нього звичною річчю.

У бараці майже одразу стихли розмови. Всі дивилися на контейнер у його руках і чекали хоч якоїсь надії, що стан Чуба вдасться хоча б ненадовго стабілізувати.

Лампа під стелею ледь помітно мерехтіла, кидаючи на стіни довгі тьмяні тіні. За металевими перегородками все так само жила колонія: десь далеко гупали механізми, скрипіли труби, проходив приглушений гуркіт вентиляції. Але тут, усередині барака, люди вже майже не звертали уваги на ці звуки.

Сварг мовчки поклав контейнер на стіл біля Чуба. Сам пристрій виглядав дуже дивно. Темний, витягнутий корпус без жодних написів, кнопок чи зрозумілих елементів керування більше нагадував уламок чужої технології, ніж нормальне медичне обладнання. Під напівпрозорими сегментами повільно рухалася густа темна маса. Надто плавно для механізму. Вона постійно змінювала форму всередині корпусу, розтікалася тонкими хвилями й збиралася назад у щільніші згустки, через що було важко зрозуміти, де закінчується сам пристрій і починається те, що знаходилося всередині.

Кілька людей мимоволі затримали на ньому погляди довше, ніж хотіли. Навіть тут, у колонії, де давно звикли до дивних речей із поверхні, ця штука виглядала неприродно.

Чуб лежав на нижній койці біля стіни. Після повернення із поверхні він наче постарів на кілька років за одну ніч. Шкіра втратила колір, очі запали глибше, а кожен рух став ламаним і важким, мов тіло більше не працювало так, як повинно. Його стан уже не був схожий на пряму агонію, але стабільністю це теж не можна було назвати. Дихання вирівнялося. Руки перестали тремтіти. Та все одно залишалося відчуття, ніби організм рухається із запізненням — ніби кожен імпульс проходить через щось густе і важке перед тим, як дійти до м’язів.

Він повільно повернув голову, коли Сварг наблизився. Без різких рухів та слів. Просто важкий, уважний погляд людини, яка вже зрозуміла достатньо, щоб не ставити зайвих питань.

Сварг зупинився поруч. Кілька секунд дивився на нього мовчки. Потім спокійно сказав:

— Сядь.

Голос Сварга залишався рівним і спокійним. Він говорив коротко й по ділу, бо зараз усіх хвилювало тільки одне — чи допоможе препарат.

Остап і Дем’ян одразу підійшли ближче.

Чуб сперся руками об край койки, спробував піднятися сам, але тіло відреагувало із затримкою. Плече сіпнулося, дихання збилося. Тоді Остап мовчки взяв його під руку. Дем’ян підтримав зі спини. Чуб не сперечався, але й не допомагав. Він просто дозволяв рухати себе, як людина, яка вперше за багато років перестала повністю довіряти власному тілу. Коли його посадили рівніше, він на секунду заплющив очі, бо навіть такий простий рух забрав у нього занадто багато сил.

Сварг тим часом поклав пристрій на металеву поверхню біля койки. Тонкий корпус тихо клацнув. Кришка розійшлася по ледь помітних лініях. Всередині відкрилася структура, від якої Назар мимоволі насупився. Вона не була схожа ні на медичний інструмент, ні на зброю, ні взагалі на щось знайоме. Щільна маса повільно перебудовувалась прямо на очах — не текла, не пульсувала, а саме змінювала форму короткими, майже непомітними рухами, немов реагувала на присутність людей навколо.

— Мені одному від цього не по собі?.. — тихо пробурмотів Назар.

Ніхто не відповів. Чуб дивився на пристрій кілька секунд мовчки. У його погляді не було страху, лише втома людини, яка вже перейшла межу, де починають боятися болю.

— Це допоможе? — тихо спитав Чуб.

Сварг подивився на контейнер у своїх руках.

— Має, бляха, трохи стабілізувати стан.

Він перевів погляд на Чуба і подивився тому прямо в очі.

— Тимчасово.

Остап мимоволі стиснув щелепу. Слово прозвучало надто холодно. Не «лікування». Не «порятунок». Тільки «тимчасово».

Чуб кілька секунд мовчав, потім коротко кивнув.

— Я зрозумів.

Це спокійне прийняття вдарило по Остапу сильніше, ніж будь-які крики чи паніка. Бо Чуб говорив так, ніби вже давно змирився з тим, що відбувається з його тілом.

Сварг підняв пристрій і підійшов ближче. Приклав його до грудної клітки Чуба. Механізм активувався одразу, без світла та якогось попередження, просто всередині корпусу щось змінилося — і в ту ж мить імпульс пішов глибоко в тіло.

Чуб різко вдихнув. Не від болю, швидше від дивного імпульсу, який на мить пройшов крізь нерви й змусив усе тіло напружитися. Остап інстинктивно притримав його за плече. Перший імпульс був довгим і важким. Він пройшов через усе тіло хвилею, від якої у Чуба сіпнулися пальці. Другий ударив різкіше, коротше та точніше. Третій — майже миттєвий, але після нього напруга раптом стала видимою у всьому тілі.

Щелепа Чуба стиснулася так сильно, що загострилися вилиці. На шиї виступили жили. Дихання стало глибшим і важчим. Повітря раптом здалось густим і теплим. Але він не видав жодного звуку. Ні стогону. Ні лайки. Нічого. Просто дивився перед собою важким, упертим поглядом людини, яка занадто багато пережила, щоб тепер дозволити собі слабкість перед іншими.

Назар мовчки відвернувся. Дем’ян стояв нерухомо, але руки в нього були стиснуті так сильно, що побіліли кісточки пальців.

Потім усе раптово закінчилося. Елементи всередині пристрою втягнулися назад. Кришка закрилася. І тиша впала на барак так різко, що стало чути далекі удари металу десь у глибинах колонії.

Чуб кілька секунд просто лежав нерухомо. Остап уже хотів щось сказати, але в цей момент Чуб повільно вдихнув. Цього разу — рівніше та глибше, наче легені нарешті змогли нормально розправитися. Він провів рукою по грудях і тихо сказав: