Глава 8

Глава 8

Повітря в командному відсіку Січі було нерухомим і важким. Воно вже звикло до постійної напруги, яка тут давно не вимірювалася словами.

За товстим оглядовим склом було видно темний океан Ареса. Безкрайній, густий, майже чорний. Його вода не відбивала світло, а ковтала його. І десь там, за межами звичного погляду, ця ж сама вода обіймала острів, на якому вони стояли.

Єдину тверду точку в усьому цьому світі.

Світло в приміщенні на мить пригасло.

Біля полковника тихо з’явився зв’язковий — без поспіху, але достатньо швидко, щоб стало ясно: це не звичайний виклик.

— Пане полковнику… прямий канал. Вищий пріоритет. Закрита лінія.

Полковник навіть не повернувся одразу. Ще секунду він дивився на океан, а потім ледь кивнув.

— Давай.

Світло біля його столу стиснулося у вузьку зону. Простір перед ним викривився і з’явилася голограма. Зараз її бачив лише він. Голограма була: чітка, холодна, без жодних перешкод — ні від скла чи темряви за ним.

На ній з’явився  головуючий андроїд Ради Фракцій. Його облич не було схоже на людське, але вираз здавався серйозним.

— У зв’язку з вашою добровільною відмовою скласти зброю та підкоритися рішенню Ради Фракцій, ваша справа передається на подальший розгляд і виконання.

Жодної паузи для реакції.

— Виконавцем вироку визначено Східний Домініон. Планета Аркадія.

Полковник мовчав.

Андроїд продовжив тим самим рівним голосом:

— Східний Домініон узяв на себе зобов’язання забезпечити повне і остаточне вирішення ситуації.

Ледь помітна зміна кадру.

— Передаю вам повідомлення від лідера Східного Домініону.

— Подальші контакти між нами вважаю недоцільними.

— Від цього моменту справа більше не належить Раді Фракцій.

Фігура на голограмі змінилася і з’явився Лі Вей Сян. Так чітко, наче він був зараз прямо тут. На ньому, як завжди, був темний строгий костюм. Ідеальна посадка. Краватка глибокого бордового кольору. Жодного зайвого руху чи якоїсь емоції.

Він дивився прямо. І говорив так, ніби ситуація вже вирішена.

— Я, Лі Вей Сян, верховний владика Східного Домініону, хранитель зовнішніх рубежів і повелитель орбітальних флотів, володар колоній і станцій, під чиїм контролем проходять усі потоки ресурсів і енергії, голос Ради Фракцій і виконавець її волі, той, хто встановлює порядок у зонах, де панує хаос, цар над системами і владитель над владителями, незрівнянний лицар і ніколи не переможений воїн, нездоланний у битві і непохитний у своїй волі, перед яким відступають цілі світи і схиляються гарнізони, повеліваю вам, козаки Січі, добровільно скласти зброю, підкоритися владі Східного Домініону без жодного спротиву і не змушувати мене вашими діями порушувати встановлений порядок і витрачати сили на ваше знищення.

Голограма зникла. Без пафосних ефектів. Вона просто… перестала існувати.

Світло  у приміщенні повернулося у норму.

За склом океан залишався тим самим — важким, мовчазним.

Полковник не рухався кілька секунд. Потім повільно насупив брови. Провів вказівним і великим пальцями лівої руки по вусах, розгладжуючи їх. Дістав свою чорну люльку. На ній красувався тонкий червоний український орнамент, що ледь вловлював світло.

Він закурив. Затягнувся глибше, ніж зазвичай. Потім повільно видихнув. І тільки тоді підізвав рукою зв’язкового, який мовчки стояв у своїх думках трохи далі.

— Поклич усіх сотників.

Полковник зробив коротку та спокійну паузу.

— Підготуємо достойну відповідь.