Глава 4

Глава 4

Юліса вийшла з камери, не зупиняючись.

Руки залишалися притиснутими так само, як і всередині. Плечі напружені. Тремтіння не відпускало, трималося в тілі, переходило в рух.

Арахн стояв там, де й залишився та чекав поки вона вийде. Як тільки вона з’явилася, він одразу змістився, розкрив верхні кінцівки ширше й закрив її від огляду з обох боків. Рух був точний, без різкості, але достатній, щоб відрізати більшість поглядів.

Але ніхто й не намагався дивитися.

Козаки стояли кожен у собі — поглинуті власними відчуттями, думками, тим, що ще не відпустило після камери.

Юліса на мить затрималася поруч. Руки все ще були притиснуті. Вона не дивилася на нього — тільки прямо перед собою, в одну точку.

— Дякую, — тихо сказала вона.

Арахн не відповів. Будова його мовного апарату не дозволяла відтворювати людську мову. Але звучання цього слова він знав. Його корпус ледь нахилився вперед і зробив короткий кивок.

Її вже чекала форма. Сіра. Груба на вигляд, але чиста та складена рівно. Поруч лежав ще один такий самий комплект. Юліса швидко натягнула білизну, потім футболку, після цього комбінезон. Рухи залишалися скутими, але поступово вирівнювалися. Тканина лягла рівно, повторюючи кожен вигин тіла. Заміри, зроблені андроїдами під час огляду, спрацювали бездоганно.

Коли вона випросталася, на спині вже читався номер: 200213.

Світлі цифри виглядали чужими. Не ім’я чи позивний. Просто мітка.

Поруч відкривалася інша камера з якої, не роблячи різких рухів, вийшов Остап. Його погляд ковзнув по підлозі, по стінах, на мить затримався на людях, але ні за що не зачепився. Збоку він виглядав абсолютно спокійним. Лише стиснутий до білих кісточок кулак видавав його стан.

Він узяв форму, одягнувся швидко, без зайвих рухів.

На спині — 200214.

Аякс вийшов наступним. Він узяв свій комплект пронумерованої форми. Вона була трохи іншою — підігнана під його вовкоподібне тіло, з урахуванням положення плечей, хребта і хвоста. Він одягнувся швидко. Після цього коротко повів плечима, розправив спину, злегка змістив вагу з лапи на лапу, перевіряючи рух. Хвіст зробив один плавний рух у повітрі. Форма не сковувала та сиділа так, як треба.

Арахна відвели в інший відсік. Більший. Тут була інша конфігурація, для іншої обробки. Менше пари, більше спрямованого світла і імпульсів, що проходили по сегментах його тіла.

Форми для нього не було. Під його рухому, сегментовану конструкцію навіть тут не змогли нічого нормально підігнати. Номер закріпили прямо на корпусі — тонка пластина, зафіксована в одному з верхніх сегментів.

З Горохом усе виглядало простіше. Йому нічого не видавали. Номер нанесли прямо на кам’яну поверхню — світлою, надстійкою фарбою, що різко виділялася на темному фоні його тіла. Він стояв як стояв. Не реагував.

Коли Дем’ян Верба йшов до однієї з камер, його зупинили прямо перед входом. Один андроїд жорстко зафіксував голову. Інший підчепив механічне око і різким рухом від’єднав його. Клацання прозвучало сухо.

Климент сіпнувся вперед, інстинктивно, але Назар Лис одразу схопив його за плече і стримав. Без слів.

Верба стиснув зуби. Його дихання на секунду збилося. Під механізмом відкрилася рана. Стара, з нерівними краями, зі слідами того місця, куди влучив уламок. Темніший обвід, слід опіку. Те, що довгий час було закрите механікою, тепер виглядало відкритим — сирим, неприродно оголеним. Він коротко моргнув здоровим оком та зайшов у камеру.

Коли вийшов, форма вже чекала. Він одягнув один комплект, з другого взяв футболку, різко відірвав від неї смугу тканини і перев’язав порожню очницю. Рухи були жорсткіші, ніж треба, але впевнені. Після цього він сплюнув у бік андроїдів. Ті не відреагували.

Коли всі пройшли цю процедуру, їх знову зібрали. Андроїди вишикували групу і повели далі.

Коридори змінилися. Все навколо ставало ширшим і холоднішим. Менше відкритих механізмів, більше вбудованого у стіни.

Їх завели у велику залу. Порожню на перший погляд. Але підлога була розмічена секторами. Уздовж стін проходили світлові лінії, що працювали в такт внутрішнім системам. Високо зверху проглядалися важкі секції перекриття, стики шлюзових плит і напрямні, вбудовані в конструкцію. Частина стелі виглядала рухомою — як елементи стикувального вузла.

— Очікування, — прозвучало.

— Розмови заборонені. Рух обмежений.

Ніхто не відповів. Вони просто зайняли місця кожен у межах своєї лінії. І чекали, що буде далі.