Пролог

Пролог

Бар на Хортиці завжди був наповнений людьми та шумом. Козаки обговорювали завдання, інженери — проєкти, цивільні просто проводили час за розмовами.

Але зараз тут було занадто тихо.

Бармен приглушив світло, і зала потонула в напівтемряві.

Жодної музики. Жодного сміху. Жодних танців.

Людей було небагато, але все ж вони були.

За дальнім столом сиділи четверо.

По формі одразу було видно — козаки. Але з різних сотень — нашивки відрізнялися.

На столі стояла напівпорожня пляшка місцевого самогону. Міцного настільки, що ним можна було протирати двигуни космічних кораблів. Але й він сьогодні не брав.

Розмова вже йшла, але без суперечок і крику. Говорили тихо. Просто хотіли виговоритися. Або хоча б не мовчати.

— Ну так і що каже ваш сотник? — спитав наймолодший, з волоссям кольору жита.

— Та нічого певного, — відповів інший. Повністю лисий, з великими чорними вусами.

— Наш каже, що тепер у нас не буде багато завдань, — втрутився третій, старий, із сивим оселедцем і опіком на всю ліву частину обличчя. — Каже, що тепер у нас одне завдання — помста.

Четвертий, теж немолодий, але ще чорнявий, хильнув чарку, навіть не скривившись, і заговорив:

— А я чув, що полковнику навіть не повідомили, куди їх заслали… — він гикнув. — Кажуть, ці вилупки хочуть, щоб ми всі склали зброю.

— А ось це — дзуськи, — озвався старий. — Я впевнений, що Батько на це не піде.

— Та сто відсотків, — підтримав молодий. — І всі його підтримають. Чуба всі поважали. Як і його хлопців.

Лисий узяв пляшку і розлив по повній.

Випили.

— За сотню Чуба.

— За братерство.

Сивий повільно підвівся.

— Ну що, хлопаки… — він розім’яв затерплі м’язи. — Думаю, час на бокову. Завтра, може, вже доведеться кудись летіти.

Бар поступово спорожнів.

В якийсь момент вони залишилися самі.

Бармен мовчки протирав стійку. Великий, повний чоловік із пишною русою бородою і рідким волоссям, що ще боролося за існування, але вже програвало цей бій.

Усі підвелися.

Потисли один одному руки.

Розійшлися.

Бармен вимкнув світло в залі й продовжив займатися своєю справою.

На цьому острові кожен робив свою справу.

Робив добре.

На совість.

Совість тут прививали змалечку.

І зараз вона казала всім, що треба робити.

Ніхто не сумнівався.

Вони це знали.

І вони це зроблять.