Хоругва Огару

Глава 59

Космос.

Не темрява.

Темрява — це відсутність світла.

Космос — це відсутність сенсу.

Він не чорний і не безбарвний. Він — порожній. Настільки порожній, що ця порожнеча має вагу. Вона тисне. Не на тіло — на саме існування.

Люди дивляться на зорі й бачать історії. Малюють сузір’я. Називають їх іменами богів, героїв, звірів.

Вигадують сенс там, де його ніколи не було.

Космос нічого не розповідає.

Йому нічого розповідати.

Мільярди років він існує. Зоря народжується не для того, щоб світити. Вона просто спалахує. Планета формується не для життя — вона просто збирається з пилу.

Людство існує мить.

Крихітна, майже математично нікчемна похибка на шкалі часу.

Війни, імперії, козацькі хоругви, честь, зрада, клятви, полки — усе це для космосу рівне нічому. Не більше, ніж випадковий уламок астероїда, що змінив орбіту на кілька градусів.

Космос не пробачає.

Але й не карає.

Йому байдуже.

Помилка в розрахунку — і корабель розірве на молекули. Неправильний вектор — і ти зникнеш у міжзоряній пустці, де ніхто навіть не зафіксує твоє зникнення. Тут немає свідків. Немає співчуття. Немає моралі.

Є тільки холод.

Холод вакууму, що вичавлює повітря з легенів за секунди. Холод, у якому метал стає крихким, а шкіра — непотрібною. Холод, який не ненавидить і не любить.

Він просто є.

Люди вигадали слова: «боротьба», «честь», «відповідальність». Вигадали поняття провини і героїзму. Вигадали суди.

Космос нічого не вигадує.

У нього немає честі — бо честь передбачає вибір.

У нього немає жалю — бо жаль передбачає пам’ять.

У нього немає ворогів — бо ворог з’являється лише там, де є інтерес, зіткнення волі або страх втрати. Космос не має волі. І нічого не боїться.

Він просто існує.

І якщо людство зникне завтра — жодна зоря не згасне швидше. Жодна орбіта не зіб’ється. Жодна туманність не змінить форму.

Історія Землі, колонізація планет, загибель цивілізацій — для нього це навіть не піщинка.

Це менше, ніж подих.

Космос продовжить існувати далі.

Мовчки.