Глава 28

Глава 28

Час, який вчений відміряв орку короткими уривчастими командами, сплив.

«Чайка» йшла стабільним курсом. Двигуни гули рівно, глухо, як далекий грім за товщею металу. Світлові смуги під стелею давали холодне, майже лікарняне світло. Корабель жив своїм звичним ритмом: автоматика підрулювала, системи шепотіли, вентиляція тягнула повітря через фільтри.

Екіпаж поступово відходив від бою. Хтось перевіряв броню. Хтось чистив зброю. Медики возили контейнери з препаратами. Здавалося — найгірше залишилося на Огарі.

У вантажному модулі стояла важка затхлість замкненого простору — піт, метал і бруд із поверхні планети, що ще не встиг вивітритися. Повітря було густе, неприємне.

Пірати сиділи вздовж стіни, похмурі й виснажені. Очі бігали, плечі напружені. Вони вже зрозуміли, що для козаків вони не вороги честі, а джерело інформації.

Один скривився й пробурмотів:

— Ну й смердить ця худоба…

— Заткнись, — тихо відповів інший. — Живі будемо — ще нанюхаєшся.

Двері модуля розсунулися.

Зайшов охоронець.

Повна броня, шолом з оселедцем, затемнений візор закривав обличчя. Рухи чіткі, відпрацьовані. Він одразу окинув сектор поглядом, перевірив замок на ґратованій перегородці, що відділяла зону вантажних ніш. Замок був зафіксований. Сама перегородка — легка, силова рамка з композитними ґратами, розрахована на те, щоб стримувати контейнери під час маневрів, а не живу силу.

Усе відповідало нормі.

Він зробив крок углиб, контролюючи приміщення.

Саме тоді орк підняв голову.

Жовті очі сфокусувалися різко й твердо.

Рух був миттєвий.

Різкий ривок — і стяжки, які вже були надрізані раніше, не витримали. Матеріал луснув сухо, як кістка.

Охоронець обернувся на звук — запізно.

Орк опинився поруч за півсекунди. Долоня врізалася козакові в горло. Хруснули хрящі.

Крик не встиг вирватися.

Другий удар зірвав шолом із фіксаторів. Пластина тріснула, кріплення розлетілися.

Третій удар уже припав просто в незахищену голову.

Череп тріснув.

Тіло повалилося набік.

Пірати закричали.

Хтось заметушився, хтось намагався відсунутися якнайдалі, начебто стіна могла врятувати.

Орк повернувся на звук.

І рушив.

Ґратована перегородка здригнулася від першого удару. Другий вирвав її з нижніх пазів. Кріплення не витримали — рама перекосилася, ґрати тріснули в місцях з’єднань. Третій удар повалив її повністю.

Першого він схопив за обличчя. Пальці втиснулися в очі. Крик урвався хрипом.

Другого жбурнув у стіну. Метал глухо загув. Людина сповзла вниз.

Третього підняв і кинув на підлогу — хребет не витримав.

Четвертого притис коліном і різким ривком зламав шию.

Датчики життєвих показників різко показали обрив сигналу. На кораблі спалахнула жовта тривога.

У відсіку інструкторів охоронець різко підняв голову.

Сигнал різонув по вухах.

Він активував канал зв’язку на шоломі.

— Доповісти по тривозі!

У відповідь у динаміку тріснув шум, уривки криків і глухі удари.

Охоронець вилаявся й рушив до дверей.

— Сидіти тут, — кинув вченому.

Він не встиг зробити й трьох кроків.

Вчений уже діставав бластер з-під одягу — невеликий, матовий, без маркувань. Трофей, підібраний після бою.

Постріл у тісному відсіку прозвучав глухо.

Промінь увійшов охоронцю між лопатки.

Той упав одразу.

Інструктори підняли голови.

— Ти довго вагався, — спокійно сказав кремезний.

— Недостатньо, — відповів вчений.

— Східний Домініон не пробачає.

— Знаю.

Він підняв бластер.

Перший постріл — у груди.

Другий — у голову.

Два тіла обм’якли у фіксаторах.

За стінами лунали крики й тупіт.

Вчений повільно сів на підлогу. Руки ледь тремтіли. Він дістав із внутрішньої кишені зім’яте фото. Жінка. Двоє дітей. Пальці злегка розгладили складку.

— Усе це заради того, щоб ви були живі, — тихо сказав він.

Бластер піднявся до скроні.

Орк уже вирвався в коридор.

Кров покривала руки, груди, підборіддя. Дихання було хрипким.

Люди відскакували з дороги. Хтось тягнувся до зброї, але боявся стріляти в тісному відсіку корабля.

— Орк на волі!

Попереду, біля технічної ніші, сиділа Юліса. Вона притискала до грудей контейнер зі сканерами — щойно допомагала пораненому.

Вона підняла голову.

Побачила його.

Орк заревів і кинувся вперед.

Двоє козаків спробували стати на шляху — він зніс їх плечем.

Відстань танула.

П’ять кроків.

Чотири.

Три.

Остап вийшов назустріч.

Шабля вийшла з піхов чистим рухом.

Крок.

Удар.

Лезо ввійшло в скроню орка й вийшло з іншого боку. Наскрізь.

Орк зробив ще півкроку.

Очі згасли.

Тіло глухо впало.

— Чисто! — пролунало.

— Перевірити модулі! — рявкнув Чуб.

У відсіку піратів — різанина. Пошматовані тіла.

Мертвий побратим-охоронець біля входу.

— Далі!

Вони рушили до інструкторів.

Двері розсунулися.

Охоронець лежав долілиць із обвугленою раною на спині.

Інструктори — мертві.

Посередині — вчений.

Голова схилена набік. Темна рана на скроні. Бластер біля руки.

Поруч — зім’яте фото жінки з двома дітьми, у краплях його крові.

— Трясця… — видихнув Волошин.

Аякс мовчки оглянув сцену.

— Він усе розрахував по хвилинах, — тихо сказав він.

Чуб різко кинув:

— Перекрити сектор! Перевірити шлюзи! Ніхто не ходить сам!

Юлісу вже відводили медики — вона все ще стискала контейнер у руках.

Остап витер лезо й повільно вклав шаблю в піхви.

«Чайка» летіла далі курсом, а її нутром котився гул тривоги, тупіт чобіт і різкі команди по зв’язку.