Хоругва Огару

Глава 27

Інструкторів перевели в окрему секцію всередині вантажного відсіку — колишню нішу для контейнерів, яку швидко ізолювали силовими перегородками та внутрішніми блокаторами доступу. Металеві стіни з магнітними фіксаторами, вузька світлова смуга під стелею, жодних зайвих панелей — усе зайве або зняли, або заблокували.

Корабель ішов рівно, але крізь підлогу відчувалася глуха тяга двигунів, і кожна вібрація нагадувала: вони вже в космосі.

Вони сиділи окремо.

Пози рівні, контрольовані — навіть у фіксаторах вони тримали спину так, ніби досі перебували на службі. Жодного зайвого руху, жодного погляду в бік охорони. Вони не виглядали зламаними — радше такими, що перейшли в інший режим очікування. У поставі читалася дисципліна та холодна витримка людей, яких готували до полону не менше, ніж до бою.

Вони мовчали.

Не просили води. Не ставили питань. Просто чекали.

По той бік перегородки стояли Чуб, Остап і осавули.

— Навіть живі вони вже доказ, — тихо мовив Яромир. — Офіцери Домініону в полоні козаків — це вже не чутки.

— Якщо довеземо, — додав Волошин.

— Довеземо, — буркнув Бондар. — Питання інше: що вони скажуть.

Чуб довго дивився на полонених.

— Їх учили мовчати. І не один рік.

У коридорі пролунав рівний металевий крок. Підійшов Аякс — броня очищена, леза доглянуті до блиску.

— Я можу зробити так, що вони говоритимуть, — сказав він рівно.

— Як? — коротко спитав Чуб.

— Через тіло.

— Тобто тортури, — видихнув Волошин.

— Біль — універсальна мова.

Остап похитав головою.

— Рада Фракцій не прийме свідчення від понівечених. Домініон одразу заявить про примус.

— А мовчання — це нуль, — спокійно відповів Аякс.

Тиша стала важкою.

Саме тоді в коридорі з’явився науковець.

Він ішов рівно, якось неприродно притискаючи руки до тулуба. Голос спокійний.

— Я можу допомогти.

— Чим? — сухо кинув Бондар.

— Орк. Дайте мені поговорити з ним.

Чуб примружився.

— Він більше гарчить, ніж говорить у звичному нам сенсі.

— Говорить достатньо. Я працював у програмі адаптації під не-людські види. Ми роками контактували з орками напряму. Вони мене знають як «свого без зброї». Якщо поруч будуть озброєні — він знову стане агресивним. Один на один — слухає.

Кілька секунд тиші.

— Я одразу після розмови піду до інструкторів і звірю інформацію. Орки не тримають складної брехні — їхній інтелект до цього не пристосований. Їхні відповіді — добра база для викриття.

Він додав рівніше:

— І я з Домініону. Я знаю їхні методи допитів і психологію. Мені легше їх розговорити.

Остап дивився довго.

— Без каліцтв?

— Без каліцтв.

Чуб кивнув.

— Один сеанс. І будьте обережні.

Орка тримали у технічному модулі поруч із вантажними нішами. Далі по відсіку, за ґратованою перегородкою, сиділи пірати — зв’язані, роззброєні, під сенсорами. Вони нервово косилися на орка, але тому було байдуже. Він навіть не дивився в їхній бік.

Орк сидів на підлозі, стяжки глибоко врізалися в м’язи. Він раз по раз смикався, перевіряючи їх на міцність. Матеріал сухо скрипів.

Двері відчинилися. Усередині чергував один боєць. Чуб ледь помітно подав знак.

Козак вийшов.

Орк одразу підняв голову й втягнув повітря.

Вчений зайшов сам.

Двері зачинилися.

Він дав кілька секунд тиші. Потім повільно присів навпочіпки на відстані. В очі не дивився.

Перші звуки — уривчасті, гортанні, побудовані на знайомому оркам ритмі. Маркери: «не загроза», «свій, що говорить».

Орк напружився, показав зуби.

Вчений відповів коротким звуком статусу. Гарчання стихло. Орк схилив голову.

Почався примітивний обмін смислами: бій, місце, наказ, інструктори, сигнал атаки.

Поки орк відповідав, вчений повільно простягнув руку до стяжки на зап’ястку. Для стороннього ока це виглядало як звичайний заспокійливий жест. Пальці ковзнули під край фіксатора. Приховане мікролезо тихо надрізало внутрішнє волокно. Зовні стяжка лишилася цілою.

Те саме — з другою рукою. Потім з фіксаторами на ногах. Він робив це в моменти, коли орк сам смикався, маскуючи послаблення під навантаження.

Після цього вчений нахилився ближче.

Тон змінився.

Короткі наказові сигнали:

Чекати. Кілька відліків дихання. Потім рвати. Вбити тих за ґратами. Вбити людську жінку. Розривати всіх поруч. Його — не чіпати.

Орк завмер. Очі сфокусувалися. Завдання закріпилося.

Вчений повторив маркер часу — чіткий ритм відліку.

Орк повільно видихнув. Згода.

Вчений підвівся і постукав у двері.

Його випустили.

— Ну? — коротко спитав Чуб.

— Є база. Тепер треба звіряти з інструкторами, поки свіже.