Глава 20

Глава 20

Коли перші постріли вдарили по периметру, «Чайка» стояла між чорними грядами, важка й зосереджена.

Корпус корабля був подряпаний і закопчений, бронеплити вкриті слідами осколків, але енергетика трималася. Турелі ще слухалися, генератори гуділи рівно, без збоїв. Навколо корабля козаки встигли розгорнути оборону: портативні вогневі точки, автоматичні турелі на триногах, лазерні розтяжки, що тремтіли в сухому повітрі тонкими лініями світла. Між уламками чорного каменю ковзали дрони-змії, майже зливаючись з поверхнею.

Орки йшли попереду — щільно, уривками, прикриваючись камінням і уламками. Їх кидали першими, без жалю, щоб продавити дистанцію масою. За ними трималися пірати зі Спарроу — стріляли поверх голів, користувалися кожною шпариною, що відкривалася під їхнім натиском. Орків гнали вперед як витратний матеріал, як живий таран. Десь позаду працювали куратори Домініону — не лізли в першу лінію, лише спрямовували й коригували.

Остап лежав за кам’яним гребенем, притискаючи гвинтівку до плеча. Його сектор перекривав лівий фланг. Він не рахував постріли — лише відмічав, хто впав і хто ще рухається.

Поруч Дем’ян Верба сидів навпочіпки, вивівши вперед механічне око. Його дрони підіймалися й падали, врізалися в ґрунт, злітали знову, працюючи мовчазно й методично.

— Вони вже на межі ефективної дальності, — спокійно сказав Яромир у комунікатор. — Ще трохи — і підуть у щільний.

Чуб стояв біля центральної турелі. Він не підвищував голосу. Команди йшли чітко, сухо, без зайвих слів.

Турель на правому фланзі заговорила першою — важка черга розірвала тишу, розсипала каміння, змусила орків залягти. Одного з піратів відкинуло назад так, що він кілька разів перекрутився в повітрі, перш ніж зникнути за уламками.

Усередині «Чайки» було тісно й темно. Юліса Зореслава сиділа на підлозі трюму, притулившись спиною до холодної стіни. Поруч — аркадійський вчений, врятований з табору. Вона тільки тепер помітила обручку на його пальці. Звичайне металеве кільце, трохи подряпане. Він нервово крутив його великим і вказівним пальцями іншої руки — знову і знову, не зупиняючись. Здавалося, це був єдиний рух, що не давав йому зламатися.

Кожен удар зовні віддавався в корпусі корабля глухою вібрацією. Коли заговорили турелі, «Чайка» напружилася. Метал чинив опір, стримуючи натиск усією своєю масою.

— Якщо ми виживемо, — сказала Юліса тихо, але твердо, — цього не можна буде просто так залишити.

Учений підняв на неї погляд.

— Що саме?

— Те, що тут відбувається.

Він мовчав кілька секунд.

— Думаєш, хтось їх слухатиме?

— Якщо будуть факти — слухатимуть.

— Факти зникають, — відповів він спокійно. — Свідки — теж.

Юліса стиснула щелепу.

— Нам потрібні докази з планети. Не просто історія. Дані. Матеріали. І живі свідки. Хтось із них має говорити.

— Навіть якщо ми їх зберемо, — він на мить заплющив очі, — це ще нічого не означає.

— Чому?

Він подивився на неї прямо.

— Бо дані можна стерти. Архіви — переписати. А тих, хто бачив занадто багато, — прибрати. І тоді не залишиться ні доказів, ні тих, хто зможе їх підтвердити.

Юліса мовчала, але погляду не відвела.

— Усі ці докази, — додав він тихо, — просто поховають. Разом із нами.

Зовні перша хвиля була знищена майже повністю.

Дрони Дем’яна вривалися в групи орків, підривалися між ними, розривали тіла, розкидали уламки броні.

Арахн працював лівіше — його рух був плавний, майже безшумний. Він не тримав позицію, він ковзав по скелях, змінюючи кути, і кожен його постріл знаходив ціль.

Праворуч діяв Аякс.

Він ішов низько, майже припадаючи до землі, використовуючи каміння як укриття. Його шаблі спалахували коротко й різко, мов відблиски хижих іклів. Він врізався в орків на ближній дистанції — там, де вогнепальна зброя втрачала сенс. Першому він розсік горло одним рухом, другому вбив клинок під нижню щелепу, третього збив з ніг і добив руків’ям шаблі, вдаривши так, що шолом тріснув разом із черепом під ним. Коли один з орків спробував схопити його, Аякс вчепився зубами в горло і вирвав шмат плоті, перш ніж тіло впало.

Друга хвиля пішла щільніше.

Орки вже не бігли хаотично — їх гнали вперед. Пірати продовжували стріляли поверх голів, змушуючи рухатися.

Десь глибше заговорила важка зброя, і повітря почало тремтіти від глухих ударів.

— Важкі, — хтось кинув у канал зв'язку. — Підтягують.

Чуб не відповів словами. Турелі перевели на інший режим. Лазерні розтяжки спалахнули — кілька орків розрізало навпіл, ще двоє впали, заплутавшись у світлових нитках. Дрони-змії кинулися вперед, впиваючись у ноги, у стики броні, у відкриті ділянки.

Остап перекотився на нову позицію, вистрілив двічі. Один орк упав одразу, другий пробіг ще кілька кроків і звалився обличчям у каміння. Його гвинтівка була гаряча, але працювала чітко.

Аякс у цей час прорвався глибше. Він вискочив з-за уламка просто в групу піратів. Першого збив плечем, другого розпоров шаблею від ключиці до живота, третього повалив на землю й добив ударами лап, поки той сіпався, захлинаючись кров’ю. Він не зупинявся — рух був безперервний, хижий, мов атака зграї, зведена в одну істоту.

Третя хвиля була іншою.

Вони вийшли повільно. Орки у важкій броні, пірати з флангів, а між ними — інструктори Домініону. Їх одразу було видно по рухах: спокійних, зібраних, без паніки. Вони стріляли рідко, але точно.

Перший постріл інструктора влучив у турель — вона вибухнула зсередини, розкидавши уламки. Другий — збив дрона в повітрі.

— Тримати лінію, — кинув Чуб.

Козаки не відступили. Вони рухалися між вогневими точками, прикривали один одного, витягували поранених, міняли позиції. Хтось падав і більше не підводився. Хтось отримував поранення, але залишався стріляти.

Арахн вийшов на відкриту ділянку, ведучи безперервний вогонь. Його силует різко вимальовувався на тлі пилу й спалахів. Орки падали один за одним.