Глава 5

Глава 5

Після короткого виклику в комунікаторі троє осавулів підійшли до сотника.

Вони зняли шоломи, відкривши обличчя, вологі від спеки Огара й напруги останніх годин. Сонце ковзало по блискучих сегментах їхньої бойової броні, вкритої пилом і гаром.

Першим ступив уперед осавул Бондар — командир Червоної команди.

Низький на зріст, кремезний, з важкою шиєю і плечима, мов у бурлака, він мав обличчя, вивітрене роками. Його погляд був твердим, мов лезо, очі сіро-зелені, завжди трохи примружені, неначе щось зважували. Вуса — рівні, густі, зачесані вбоки.

Його броня мала червоно-чорні позначки на наплічниках і грудному сегменті. На погоні — золота облямівка, а посередині — вишитий хрест із перехрещеними шаблями, традиційний знак осавула. Збоку погонів — потемнілі від часу відзнаки командування, що видавали в ньому ветерана не одного походу. Говорили, що колись він був чоботарем на Аресі, але з часом став незамінним командиром піхотної штурмової групи.

За ним з’явився осавул Яромир — командир Зеленої команди.

Високий, сухорлявий, з видовженим обличчям, прикрашеним довгою, охайною бородою кольору жита. Волосся зібране назад, трохи сивіє біля скронь. Його рухи були стримані, точні, як у старого стрільця.

Його броня мала темно-зелені тактичні вставки, на погоні — ті ж символи осавула, хрест і шаблі, але ще й стилізований листок, нашитий під символом — відзнака Зеленої команди, яку він носив ще з часів боїв на пустельному Мерідіані. Кажуть, він ніколи не кричав у бою, але його чули всі.

Останнім наблизився осавул Волошин — командир Золотої команди.

Молодший за віком, з гострими рисами обличчя, трохи подряпаними після недавньої сутички. Його очі — карі, пильні, мов у хижака. Чорне, трохи кучеряве волосся спадало до плечей.

Броня блищала золотавими смугами на передпліччях і гомілках — знак Золотої команди. Погони мали ті ж символи, що й у інших, але ще й додатковий трикутник — знак молодшого старшини, що швидко піднявся в ієрархії. У його погляді жевріла невимовна рішучість. Казали, що він пройшов усі рівні навчання на Троянді без жодного поранення — рідкість серед тих, хто вижив на тих полігонах.

Осавули зупинилися перед сотником, мовчки, як заведено. В очах — повага, але й очікування. Це були командири, кожен зі своїм характером, зі своєю командою й бойовою історією.

Їхнє дихання важко лунало в тиші, розпечене повітря Огара гуділо між скель.

Чуб на мить глянув на них — усі були на місці.

Настав час говорити про наступний крок.

Вони стали півколом навпроти сотника, який зняв шолом і тримав його під пахвою. Його сива чуприна злиплася від поту, обличчя було змучене, але зібране.

Поряд стояв Остап, спершись на древко свого шаблевого крюка, мов на посох.

— Отже, слухайте уважно, — почав сотник, обвівши поглядом трьох. — Мусимо діяти швидко й з розумом. Розвідник утік, тож часу застати ворога зненацька в нас майже не залишилось.

— До послуг, пане сотнику, — промовив Яромир і ледь вклонився. Волошин мовчки кивнув, а Бондар склав руки на грудях, чекаючи подальших слів.

— Золота команда залишається тут, — Чуб вказав рукою на «Чайку», яка, сховавшись між виступами, ледь світилася глушеним імпульсом посадкових вогнів. — Організуйте оборону навколо посадкового майданчика. Огородіть периметр. І…

Він замовк на мить, подивився у бік темної ділянки між скелями, де ще лежали тіла побратимів із передової команди.

 — …подбайте про наших загиблих.

Волошин ледь нахилив голову. Його обличчя, смагляве, з кількома дрібними шрамами, спотворила гримаса болю.

— Як накажете. Зробимо все, як слід.

— Зняти відзнаки та погони, — продовжив Чуб. — Заберемо їх із собою на Арес. Хай наші побратими знайдуть спокій там, де їм віддадуть останню шану. На рідній землі.

Остап ледь помітно стиснув зуби, а потім кинув погляд на сотника.

— А як щодо ворожого табору?

— Переходимо до нього, — відповів Лук’ян і зробив кілька кроків, ставши на невисокий виступ, щоб краще бачити усіх присутніх.

— Бондарю, твоя Червона команда рухається першою. Йдете відкрито. Без маскування. Ніби нас небагато. Нехай ворог бачить і думає, що ми саме все й показали. Ми з Остапом рушимо з вами. Остап тепер повноцінно займає посаду хорунжого, тому Зелена команда може взяти собі когось на заміну, але це вже коли повернемось додому.

— Може, не варто світитися одразу? — заперечив Бондар. Його грубе обличчя, вкрите дрібними зморшками, насупилось.

— Саме тому, що світитися — ризиковано, ми так і зробимо, — спокійно відповів Чуб. — Нам треба приманити їхню увагу. Витягнути очі з гнізда.

— Відволікаємо, — додав Остап. — А справжній удар — із зеленого флангу.

— Саме так, — кивнув сотник і перевів погляд на Яромира. — Твоя команда йде тихо. Маскування на повну. Рух — обхідний, з північного боку. Зайняти позиції на висоті. Якщо побачите, що вони витягуються в наш бік — удар з флангу або у тил, злагоджено. Якщо буде пастка — тримайте вогонь до останнього. Ми підтягнемося.

— Розумію, — спокійно відповів Яромир. Його світлі очі вицвіли, вигоріли від світил десятків планет, але погляд залишався холодним і точним. — Маскування спрацює. Хлопці вже калібрують камуфляж під цей камінь. Ми зникнемо серед скель.

— Саме на це я й розраховую, — Чуб знову спрямував погляд на карту проєктора, що висів у повітрі поряд з ним. — Усі входи в яр, де засіли ці потвори, — ось тут, тут і тут. — Він торкнувся пальцями трьох точок на голографії. — Зелені займуть хребет. Ми внизу. Якщо підуть на нас — ви їх накриваєте згори. Якщо нас чекають — прориваємось, а ви заходите в тил. Золоті, будьте напоготові, у будь-який момент нам може знадобитися підкріплення.

— А якщо нас чекають усіх? — тихо озвався Остап.

Сотник мовчки подивився на нього. Потім повільно, з гіркою посмішкою, відповів: