10. Попіл Колонії "Світанок"

"Коник" здригався, проходячи крізь верхні шари атмосфери планети, що мала стати світанком, а виявилася сутінками. Це була не звична турбулентність, що виникає при вході в щільні шари газу. Це був хаос. Назар міцно тримав штурвал, але потоки повітря кидали їх, били агонізуючими конвульсіями пораненого світу. Повітря було рваним, непередбачуваним, наче атмосфера досі пам'ятала агонію планети, що палала під нею тисячоліття тому. За тонким, але неймовірно міцним склом кабіни проносилися брудно-жовті хмари. Кожен порив вітру був наче зітхання привида.

"Атмосферний аналіз показує підвищений рівень радіоактивних ізотопів, сумісних з анігіляцією матерії та антиматерії, — безпристрасно повідомив АРТЕМ — Повітря придатне для дихання, але тривале перебування без захисту не рекомендується. Фонова радіація перевищує норму у вісім разів."

"Прийнято," — коротко відповів Назар, його кісточки пальців побіліли на штурвалі. Його погляд був прикутий до картини, що розгорталася під ними, коли шатл нарешті виринув з хмарного савану.

Від побаченого перехопило подих. Це був світ, вбитий з хірургічною жорстокістю і космічним розмахом. Там, де за даними первинного сканування мали бути сині океани, тепер розливалися величезні плями киплячої, брудної, маслянистої води, що безперервно випаровувалася навколо епіцентрів ударів. Континенти, колись, мабуть, вкриті смарагдовими лісами та золотими полями, були вкриті чорними та сірими шрамами, наче хвора, гангренозна плоть. Але найстрашнішими були гігантські, ідеально круглі кратери. Їхня поверхня не була схожа на звичайну ударну вирву від метеорита. Вона була гладкою, блискучою, наче хтось велетенським паяльником перетворив мільйони квадратних кілометрів гір, лісів та міст на чорне, обсидіанове скло, що поглинало світло місцевої зірки.

"Це не схоже на жодну зброю, яку я знаю," — прошепотів Назар, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. Навіть найпотужніші плазмові торпеди людства залишали б рвані, хаотичні рани. А це... це було мистецтво знищення.

"Аналіз узгоджується з даними, отриманими з маяка. Це не результат застосування кінетичної чи енергетичної зброї. Це сліди локального колапсу простору-часу. Енергія, що вивільнилася в кожній з цих точок, була неймовірною, — уточнив АРТЕМ, виводячи на екран симуляцію. — Зброя не влучила в планету. Вона просто 'вимкнула' реальність у заданих координатах. На 4,7 секунди. Цього вистачило, щоб закони фізики перестали існувати, і матерія анігілювала сама в собі."

Їхня мета — джерело слабкого, монотонного сигналу лиха — знаходилася на узбережжі одного з понівечених континентів. Назар направив "Коник" туди, ведучи його низько над скляною пустелею. З наближенням вони почали розрізняти руїни. Це було місто. Величезне, розкинуте на десятки кілометрів уздовж колишньої берегової лінії. Його архітектура була схожою на ту, що АРТЕМ бачив у горах на попередній планеті — витончені, плавні лінії, високі шпилі, що тягнулися до неба наче скам'янілі молитви, широкі проспекти. Але тепер це був лише скелет. Більшість будівель були зруйновані, розплавлені, перетворені на химерні, сюрреалістичні скульптури з каменю та металу. Деякі райони, що знаходилися далі від епіцентру удару, збереглися краще, але й вони були засипані попелом і пронизані моторошною тишею.

Назар посадив шатл на те, що колись, напевно, було центральною площею, оточеною руїнами величних будівель, що нагадували гігантські морські мушлі. Двигуни затихли, і в кабіну увірвалася тиша. Вона була настільки густою, що здавалося мала вагу. Тиша мільярдів загублених життів.

Вони вийшли назовні в повних захисних костюмах. Повітря пахло горілим каменем, озоном і вічністю. Під ногами хрустів сірий, дрібний, як борошно, попіл. Він вкривав усе товстим, рівним шаром, наче сніг, що випав після апокаліпсису.

"Жодних органічних залишків. Температура під час катаклізму сягала мільйонів градусів. Все було випарувано миттєво," — констатував АРТЕМ, його сенсори аналізували склад попелу. — "Цей попіл... на 80% складається з карбонізованого кремнію та кальцію. Це все, що залишилося від їхніх будівель і їхніх тіл."

Вони рушили до найвищої вцілілої будівлі в центрі міста, звідки йшов сигнал. Це була вежа з темного, схожого на кристал, матеріалу, сильно пошкоджена, але не зруйнована дощенту. Її стійкість свідчила про неймовірну міцність конструкції. Навколо неї розкинувся мертвий парк. Назар бачив скам'янілі дерева, що застигли у вічному крику, їхні гілки були оголені й чорні. Посеред парку стояв розплавлений, ледь впізнаваний об'єкт. АРТЕМ просканував його.

"Щось схоже на дитячу гойдалку. Сплав титану та біополімеру. Витримала температурний удар, але деформувалася."

Назар зупинився. Він уявив собі цю площу тисячі років тому. Світло місцевої зірки, сміх дітей, шелест листя на дивних деревах. І все це зникло за 4,7 секунди.

"Це місце... воно відчувається неправильним," — сказав Назар, оглядаючи гігантські будівлі, що дивилися на них порожніми очницями вікон. "Наче тут досі хтось є. Наче за нами спостерігають."

"Мої сенсори не фіксують жодного руху чи ознак життя в радіусі п'ятдесяти кілометрів, капітане. Це, ймовірно, психологічна реакція на гнітючу атмосферу, посилена залишковим пси-фоном від масової загибелі розумних істот," — логічно зауважив АРТЕМ.

Але Назар знав, що це не просто уява. Це було відчуття, яке виникає на кладовищі. Відчуття присутності мільйонів загублених душ, чий останній крик назавжди вкарбувався в саму тканину цього місця.

Вхід до вежі був завалений уламками бетону та покрученого металу. АРТЕМ використав лазерний різак, і за кілька хвилин вони опинилися всередині. Інтер'єри були такими ж величними, як і зовнішній вигляд. Високі стелі, просторі зали, стіни, вкриті символами, що давно згасли, але залишили після себе ледь помітні, випалені сліди. Сигнал вів їх униз, у підземні рівні. Сходи були цілими, зробленими з єдиного кристала, що спіраллю спускався вглиб. Вони спускалися все глибше і глибше в черево мертвого міста, і з кожним кроком повітря ставало чистішим, а відчуття присутності — слабшим. Нарешті, на глибині близько трьохсот метрів, вони вийшли до масивних броньованих дверей з того ж перламутрового матеріалу, що й кораблі-титани. Вони були зачинені, але на панелі поруч ледь світився зелений індикатор живлення.