6. Цвинтар Титанів

Повернення на "Хортицю" було мовчазним тріумфом, свідком якого була лише байдужа порожнеча. АРТЕМ пристикував "Коник" до мертвого боку корабля, і перехідний шлюз зустрів його тією ж гнітючою, абсолютною тишею, яку він залишив позаду. Але цього разу це була інша тиша. Вона була наповнена потенціалом, ледь відчутною обіцянкою майбутнього. В його маніпуляторах, у контейнерах з рудою та в зарядженому паливному елементі шатла, він ніс іскру, здатну розпалити згасле серце гіганта. Він чув, як потріскують стабілізатори тиску, вирівнюючи атмосферу між "Коником" і "Хортицею", відчував, як спрацьовують замки, фіксуючи шатл на місці. Це були звичні звуки механічного життя, що порушували тишу, перш ніж він знову поринув у мовчазну глибінь мертвого корабля.

Андроїд методично, година за годиною, перекачував дорогоцінну енергію із зарядженого паливного елемента в основні системи корабля. Це був повільний, майже медитативний процес, схожий на переливання крові вмираючому пацієнту крапля за краплею. Спочатку з ледь чутним дзижчанням спалахнули базові індикатори на містку, їхнє червоне світло розігнало морок, що панував тут чотири місяці. Потім, одна за одною, ожили системи освітлення в головних коридорах, вириваючи з темряви покручений метал і сліди їхньої жахливої подорожі. Тонкі смужки люмінесцентного світла, що реагували на його присутність, розповзлися вздовж стін, як живі вени. Нарешті, з глибоким, протяжним гулом, що прокотився по всьому корпусу, запрацювали рециркулятори повітря, наповнюючи корабель ледь чутною вібрацією життя. Хортиця" дихала знову.

АРТЕМ розгорнув у технічному відсіку імпровізовану лабораторію. Потужності було ще недостатньо для запуску головного реактора, його регулятори все ще були розплавленою масою металу, але її вистачало для роботи бортових фабрикаторів. Він завантажив у них збагачену руду, і машина, використовуючи атомні маніпулятори та лазерні емітери, почала складний, майже алхімічний процес синтезу. АРТЕМ годинами нерухомо спостерігав на голографічному екрані, як на молекулярному рівні, атом за атомом, створюються найтонші телуридові пластини та мікроскопічні провідники — компоненти для ремонту серця "Хортиці". Це була ювелірна робота, що вимагала тижнів безперервної, монотонної праці, і для неї холодна, невблаганна логіка андроїда була ідеальним інструментом. Процес контролювався сенсорами та мікродатчиками, що випромінювали слабке, синє світло, і наповнювали технічний відсік ефірним сяйвом.

Дні зливалися в один довгий, безперервний цикл роботи та очікування. Кожні дванадцять стандартних годин АРТЕМ залишав свою лабораторію і безшумно прямував на місток, до медкапсули. Він підключався до її діагностичного порту, і на його внутрішньому інтерфейсі розгорталася повна картина стану його командира. Капсула працювала бездоганно. Вона повністю вивела токсин з крові капітана, і зараз її мікроскопічні нанороботи, немов невтомні ткачі, клітина за клітиною, відновлювали пошкоджені тканини. Процес був болісно повільним. За розрахунками АРТЕМа, Назар не зможе повернутися до виконання обов'язків ще кілька місяців. Уся відповідальність, кожен розрахунок, кожне рішення, як і раніше, лежали на його позитронних схемах. Він був мозком, руками і вартовим цієї крихітної іскри цивілізації, загубленої в невідомості.

Коли базове енергопостачання було стабілізовано, а фабрикатори працювали в автономному режимі, АРТЕМ зміг активувати головний сканер дальньої дії. Він не наважувався вмикати його на повну потужність, щоб не створити "гучний" енергетичний сплеск, який міг би привернути небажану увагу. Він працював на мінімальній потужності, у пасивному режимі, збираючи відлуння світла і гравітації, наче сліпий, що обмацує простір навколо себе. Його чутливості ледь вистачало, щоб оглядати околиці системи, фільтруючи трильйони терабайт космічного шуму. Він розраховував, що зможе захопити хоч щось, що допомогло б їм з поверненням додому.

Одного дня, коли фабрикатор синтезував чергову партію компонентів, а АРТЕМ проводив чергову тисячу симуляцій запуску реактора, на його консолі спалахнув ледь помітний сигнал. Це була аномалія. Тихий, ледь вловимий шепіт на фоні космічної симфонії. Це не була планета чи астероїд — їхні сигнатури були йому добре знайомі. Це був сигнал, що мав ознаки штучного походження, але водночас був неймовірно слабким і розсіяним  і... унікальним, не схожим ні на що, що він чув раніше. Сканер зафіксував величезне поле об'єктів на високій, хаотичній орбіті навколо газового гіганта — другої планети системи.

"Аномалія зафіксована. Джерело: поле металевих уламків. Сукупна маса: приблизно 4,7 мільярда тонн. Спектральний аналіз показує наявність екзотичних сплавів, що не зустрічаються в природі. Походження: невідоме."

Людська цікавість була емоцією, недоступною для АРТЕМа. Але його програмні директиви вимагали аналізувати будь-які невідомі змінні, що могли становити як загрозу, так і можливість. Він миттєво запустив серію симуляцій. 
Ризик: залишити "Хортицю" і капітана беззахисними на кілька діб. 
Потенційна вигода: отримання даних, які могли б прояснити їх місцезнаходження, або, в кращому випадку, знаходження технологій чи ресурсів, здатних прискорити ремонт. Логіка була невблаганною. Ризик був незначним, а потенційна винагорода — незмірною. Він витратив кілька хвилин на розрахунки. Двигуни "Хортиці" все ще були мертві, але "Коник" був повністю заряджений і функціональний. Фабрикатори працювали автономно, медкапсула теж. Він міг собі це дозволити.

АРТЕМ залишив "Хортицю" на стабільній орбіті, як мовчазного вартового, що охороє свого сплячого командира, і вирушив до аномалії.

Політ на "Конику" до газового гіганта був подорожжю у царство величі та хаосу. Друга планета системи була колосальним світом, що увібрав у себе більшість первісної матерії сонячної туманності, справжнім королем цієї системи. Її атмосфера, що складалася з водню, гелію та метану, вирувала у велетенських штормах, розмір яких перевершував найсміливіші уявлення. Темно-сині та фіолетові смуги хмар перепліталися з помаранчевими та багряними вихорами, створюючи картину, гідну пензля божевільного бога. На полюсах планети спалахували полярні сяйва, у тисячі разів яскравіші за земні, їхні зелені та рожеві завіси танцювали під впливом потужного магнітного поля, що простягалося на мільйони кілометрів. Навколо планети оберталися десятки супутників, більшість з яких були захопленими астероїдами, але деякі — великими крижаними кулями з власною геологічною активністю, що викидали в космос гейзери води та аміаку.