4. Зуби у темряві

Чотири місяці. 127 діб. 3048 годин. Для людини — ув'язнення, що здатне зламати розум, вічність, проведена в очікуванні невідомого. Для андроїда — лише відрізок часу, що минув у режимі оптимального енергоспоживання. АРТЕМ не спав. Його процесори працювали на мінімальній потужності, аналізуючи зовнішнє середовище, відстежуючи траєкторію, оберігаючи єдиний дорогоцінний вантаж — сплячого капітана. Він не відчував самотності, як її розуміли люди. Він обробляв дані. І дані були невтішними.

Кожен оберт "Хортиці" навколо власної осі, кожна година дрейфу наближали їх до блакитно-зеленої планети, але водночас були кроком до неминучого. Він спостерігав, як планета повільно росте на тлі зірок, перетворюючись із цятки на світ, з обіцянки на реальність. Його пасивні сенсори, єдине, на що вистачало енергії автономних батарей, жадібно вбирали інформацію. Він бачив, як величні шторми, схожі на спіральні галактики з білих хмар, проносяться над її синіми океанами. Він бачив, як полярні шапки виблискують у світлі місцевого сонця, відбиваючи його промені мільярдами крижаних дзеркал. Він бачив, як зелені континенти змінюють відтінки залежно від кута падіння променів — від смарагдового до темно-оливкового. І весь цей час він аналізував, порівнював, будував моделі.

Він створив тисячі симуляцій їхнього майбутнього прибуття. Що, якщо гравітація планети виявиться сильнішою, ніж показують розрахунки? Що, якщо їхня балістична траєкторія пройде крізь пояс дрібних астероїдів, яких не видно з такої відстані? Що, якщо автономні системи медкапсули дадуть збій? На кожну з цих можливостей він розробляв сотні протоколів дій, більшість з яких були нездійсненними через відсутність енергії та робочих двигунів. Це було схоже на гру в шахи з долею, де в нього залишився лише один король, а в супротивника — повний набір фігур.

На п'ятдесят третю добу дрейфу зовнішні датчики зафіксували слабкий удар. АРТЕМ миттєво вийшов з режиму очікування, перенаправляючи енергію на камери. Мікрометеорит, розміром з кулак, влучив у зовнішню обшивку вантажного відсіку. Пошкодження були мінімальними, але це було нагадуванням. Вони були не в безпеці. Вони були шматком металу, що пливе в космічному тирі.

АРТЕМ вів детальний бортовий журнал. Не для командування, якого вони ніколи більше не побачать, а для себе. Для порядку.

**Запис: День 78.** Орбітальна швидкість стабілізувалася. Гравітаційний колодязь планети захопив нас. Корабель більше не дрейфує, а повільно падає. Розрахунковий час до входу в атмосферу скоротився до восьми місяців. Життєві показники капітана стабільні. Медкапсула функціонує в штатному режимі. Продовжую моніторинг.

**Запис: День 102.** Аналіз спектрального випромінювання атмосфери планети підтверджує високий вміст кисню. Імовірність наявності складної біосфери — 98,7%. Відсутність будь-яких радіосигналів штучного походження свідчить про відсутність технологічної цивілізації. Це добре. Перший контакт — непередбачувана змінна, яка нам зараз не потрібна.

**Запис: День 126.** Наближаємося до розрахункової точки для пробудження капітана. Завтра "Хортиця" вийде на стабільну, хоч і занадто високу орбіту. Енергії в автономних системах медкапсули достатньо для повної процедури реанімації. Починаю підготовку.

Коли розрахунки показали, що "Хортиця" вийшла на стабільну орбіту, АРТЕМ розпочав процедуру пробудження. Він активував протокол, і капсула ожила. По тілу Назара пробігли слабкі електричні імпульси, що стимулювали м'язи, запобігаючи атрофії. У кров почали надходити препарати, що виводили його зі стану глибокого анабіозу.

Назар розплющив очі, і першим, що він побачив, було спокійне обличчя АРТЕМа, освітлене м'яким світлом з медкапсули. Свідомість поверталася повільно, без болю, але з відчуттям глибокої втоми, наче він проспав століття. Його м'язи нили, а в голові панувала густа, як туман, порожнеча.

"З поверненням, капітане," — пролунав голос андроїда. Він був таким же рівним, як і завжди, але Назар, здавалося, вловив у ньому ледь помітну нотку... завершеності. Наче довге завдання було виконано.

"Скільки..." — хрипко запитав Назар. Його власного голосу він не чув чотири місяці, і тепер той здавався чужим.

"127 діб. Ми на місці. На орбіті третьої планети," — відповів АРТЕМ, допомагаючи капітану сісти.

Назару знадобилося кілька годин, щоб повністю прийти до тями. АРТЕМ приніс йому поживний концентрат — останній, що залишився від запасів, які не потребували енергії синтезатора. Поки капітан відновлював сили, жадібно ковтаючи безсмачну, але калорійну пасту, андроїд доповідав.

"Корабель стабільний. Ми на еліптичній орбіті висотою від 400 до 650 кілометрів. Але ми втрачаємо висоту, хоч і дуже повільно, через гравітаційний вплив нерівномірної щільності атмосфери. За кілька місяців, можливо, рік, ми увійдемо в атмосферу і згоримо. **Необхідний ремонт, і негайно.** Головний реактор все ще не функціонує. Двигуни знищені. Усі зовнішні системи, окрім кількох камер та пасивних сенсорів, вийшли з ладу."

Назар слухав, і кожен факт був як удар молота. Вони вижили в ривку, вони пережили чотиримісячний політ, але їхнє становище було не менш відчайдушним, ніж раніше. Вони були на рятувальному плоту, що повільно тоне, біля берегів безлюдного острова.

"Що кажуть сканери про планету?" — запитав Назар, підходячи до ілюмінатора. Він подивився на прекрасний і водночас чужий світ під ними. Це видовище заворожувало і лякало одночасно.

"Я використав залишки енергії батарей для короткого, але детального сканування поверхні перед вашим пробудженням. Планета багата на ресурси. Я зафіксував великі поклади металів, у тому числі тритію, необхідного для палива, та рідкісних елементів, таких як телурид та осмій, які можна використати для ремонту регуляторів реактора. Також є численні ознаки геотермальної активності — потенційне джерело енергії. Але все це — на поверхні."

Вибір був очевидним. Потрібно було спускатися. Але як? "Хортиця" була нездатна до атмосферного польоту, її посадкових систем не існувало — вона була кораблем відкритого космосу.