2. Стрибок у Невідомість

Свідомість поверталася повільно, болісними ривками, наче стара плівка, що застрягла у проєкторі. Першим відчуттям був гул у вухах — низький, вібруючий, він, здавалося, пронизував самі кістки черепа. Потім прийшов біль — тупий, ниючий, що розливався від потилиці по всьому тілу. Назар розплющив очі. Світ був розмитим, мерехтливим. Аварійні червоні лампи на містку кидали на все моторошні, пульсуючі відблиски. Виття сирен, що в'їлося у пам'ять перед втратою свідомості, зникло. Його замінила тиша. Глибока, гнітюча, ненормальна для живого корабля тиша.

Він спробував поворухнутися і застогнав. Ремені безпеки врізалися в груди, але саме вони, вочевидь, врятували його від перетворення на криваву пляму на перегородці. Капітан розстебнув замок і важко вивалився з крісла, ледь втримавшись на ногах. Голова оберталася, у роті стояв присмак міді.

"Лесю? Статус?" — хрипко промовив він у порожнечу.

Відповіді не було. Бортовий комп'ютер мовчав. Панорамна голограма, що ще кілька хвилин тому показувала величний космос, тепер була мертвим, чорним склом, на якому зрідка пробігали іскри статичних розрядів.

"АРТЕМе?"

"Я тут, капітане," — пролунав голос праворуч. Він був таким же спокійним, як і завжди, але Назар вловив у ньому ледь помітні нотки... дисонансу. Наче синтезатор мови намагався компенсувати збої в системі.

Назар обернувся. Андроїд стояв біля своєї консолі. Його білий комбінезон був забруднений сажею, а на скроні виднілася тріщина, з якої сочилася блакитна, наче кров, рідина — діелектричний гель. Він не рухався, його фотосенсори були спрямовані на мертві панелі.

"Ти в порядку?" — запитав Назар, підходячи ближче.

"Моя фізична оболонка зазнала незначних пошкоджень. Внутрішні системи функціонують на 89%. Втрачено зв'язок з кількома периферичними сенсорами. Мої когнітивні функції не постраждали," — монотонно доповів АРТЕМ. Він повернув голову до Назара, і світло аварійних ламп відбилося в його оптиці. "Ваші життєві показники, капітане, свідчать про легку черепно-мозкову травму та численні забої. Рекомендую негайно пройти обстеження у медкапсулі."

"Медкапсула зачекає, — відрізав Назар, спираючись на консоль. — Доповідай. Що, в біса, сталося?"

АРТЕМ на мить замовк, обробляючи запит. Потім на його панелі, єдиній, що подавала ознаки життя, з'явилися рядки коду.

"Стрибок пройшов нештатно. Двигун викривлення простору, створений за технологією 'Моноліта', згенерував нестабільне поле. Замість контрольованого тунелю у просторі-часі, ми ініціювали каскадний розрив реальності. Колапс поля був асиметричним, що призвело до викиду корабля у... незареєстровану область простору."

"Незареєстровану область? — Назар нахмурився. — Що це означає? Ми відхилилися від курсу?"

"Це означає, капітане, що ми загублені, — в голосі АРТЕМа прорізалася холодна безапеляційність. — Я провів аналіз видимого спектра зірок та фонового реліктового випромінювання. Жодного збігу з наявними у базі даних картами. Жодного знайомого квазара, жодної пульсуючої зірки, яку можна було б використати як орієнтир. Навігаційна система повністю вийшла з ладу під час стрибка. Вона не просто не може визначити наше положення — її основні матриці розплавлені."

Назар мовчки перетравлював почуте. Загублені. Це слово у космосі було страшнішим за будь-яку лайку. Воно означало повільну смерть у порожнечі, коли закінчиться повітря, їжа або надія.

"А двигун? Ми можемо зробити зворотний стрибок? Навіть наосліп?"

"Негативно, — відповів АРТЕМ. — Головний реактор перевантажився, намагаючись компенсувати нестабільність поля. Системи охолодження не витримали. Ядро реактора вдалося стабілізувати на мінімальній потужності завдяки аварійним протоколам, але цього ледь вистачає для підтримки життєзабезпечення та освітлення. Двигун викривлення... він більше не функціонує. Основні котушки деформовані, а камера стрибка тріснула. Будь-яка спроба його активувати призведе до анігіляції корабля."

Настала важка тиша, яку порушувало лише потріскування пошкодженої проводки. Назар підійшов до головного ілюмінатора, який на диво залишився цілим. Він вдивлявся у темряву, і те, що він побачив, змусило його серце стиснутися від суміші жаху і благоговіння. Зорі. Їх були мільйони, але вони були іншими. Незнайомі сузір'я спліталися у химерні візерунки. Далекі туманності палали фіолетовими та смарагдовими кольорами, яких він ніколи не бачив. Величезна галактика, схожа на розірваний диск, висіла у відносній близькості, її спіральні рукави були покручені у неприродний вузол. Це було видовище неймовірної, чужої краси. І воно було смертельним.

"Добре, — нарешті промовив Назар, його голос звучав рівно, в ньому не було й тіні паніки. Досвід сотень небезпечних місій навчив його, що паніка — це перший крок до могили. — Паніку відкладемо на потім. Пріоритети. Перше — повна діагностика корабля. Хочу знати про кожну подряпину. Друге — спробувати відновити хоч якісь навігаційні сенсори. Третє — інвентаризація ресурсів. Вода, їжа, кисень. Скільки ми протягнемо?"

АРТЕМ вже працював. Його пальці літали над панеллю, виводячи на екран звіти. "Повна діагностика займе приблизно три години. Я вже запустив процес. Допоміжні двигуни маневрування, схоже, цілі, але палива для них вистачить на кілька коротких імпульсів. Системи життєзабезпечення працюють від резервного живлення, але рециркулятори повітря пошкоджені. За моїми підрахунками, при поточному споживанні у нас є запас кисню на тридцять стандартних діб. Води та поживного концентрату — приблизно на шістдесят."

Тридцять днів. Місяць до смерті від задухи. Ця цифра прозвучала як вирок.

"Починай роботу, — наказав Назар. — Я перевірю вантажний відсік і машинне відділення. Можливо, там не все так погано, як кажуть твої сенсори."

Наступні кілька годин перетворилися на методичну, виснажливу роботу. Назар, одягнувши ремонтний скафандр, обійшов увесь корабель. Картина була гнітючою. Корпус витримав, але численні зовнішні датчики були зрізані, наче скальпелем. У машинному відділенні панував хаос. Покручений метал, обірвані кабелі, що іскрили, запах горілого озону. Величезна сфера двигуна викривлення, серце "Хортиці", була вкрита мережею тріщин, що світилися слабким, хворобливим світлом. АРТЕМ не помилився — це був мертвий механізм.