Розділ 14.1 Дебора

Смикнувши дверну ручку, що, здавалося, з натяжкою піддавалася моєму невпевненому руху, я зробила крок уперед, у приймальню секретарки. Її очі визирнули з-за екрана комп'ютера, смеривши докірливим поглядом.

— Міс Бейлі, містер Коулман не зобов'язаний чекати на вас так довго. — Не ставши затримуватися з люб'язностями до дівчини, я постукала в кабінет директора. Глухе «Увійдіть» змусило натягнути дверну ручку донизу, як і разом з нею натягнулися мої нерви, намагаючись запечатати оголені кінці.

Візьми себе в руки.

У кабінеті Джессіка Гвуд, що неквапливо, ледь у півоберті обертається, поглядає на двері, в отворі яких застигла я. З кривою усмішкою оглядає напевно мій побитий стан, немов я просто застряглий бруд під її кігтями. 

— Міс Бейлі, — суворості директору не позичати. Чутки й до нього дійшли. — Займіть місце. — Рука із запрошенням на вільне місце вказує на стілець, оббитий оксамитом, поруч із Гвуд. Мені залишається наступити собі на горло і послідувати слову директора. Джессіка недбало розглядає свій манікюр, не відволікаючись на мене. Хороша акторська гра. 

Щойно приземляюся в крісло, зітхання містера Коулмана розрізає тишу.

— Леді, — секундна пауза. — Що за поведінка для зразкових учениць школи «Хінксон»?! Чому до мене доходять звістки про бійку в жіночій роздягальні?! У жіночій, а не в чоловічій! Очікувати такої поведінки варто було точно від хлопців, а не від вас, дівчата, — обвівши нас незадоволеним поглядом, містер Коулман напружено видихає.

Мабуть не одна я зараз загрузла в проблемах. У директора на хвості повис шериф, що зачастив візитами до школи. І просто так він відставати не збирався. 

— Міс Гвуд, ви думаєте, ваш батько буде радий почути таку новину від мене? — першим взявся за Джессіку, гадаю, на мене чекає подібна тирада.

— Мій батько вірить мені. І ви самі стверджували, що я подаю приклад зразкової учениці, буде дивно, якщо ви несподівано зміните слова, чи не так, містере Коулман? Я перша в рейтингу успішності, — холодність тону Джессіки впевнено сама за неї говорить, що вона абсолютно ні про що не переживає. Завуальованість слів можна розшифрувати як: «Одне моє слово і батько перестане спонсорувати цю школу».

Це правда. І палка промова містера Коулмана різко втратила авторитетність у нас усіх в очах. Тоді від власної незначущості навіть в очах Джессіки Гвуд, що втратила інтерес до всього, директор перемикається на мене, намагаючись зберегти строгість голосу.

— А ви, міс Бейлі? Чи не соромно буде, якщо ваш батько дізнається про це? Ви завжди вирізнялися особливим спокоєм, що з вами стало? — Він оглядає моє обличчя, щоку, на якій, напевно, запалилася шкіра навколо порізу. Він знає, що це зробила Гвуд.

— Не забувайте, що це ваш останній навчальний рік. Ви маєте зосередитися на підготовці до іспитів, підняти свою успішність, зайнятися випускним і вибором університету. — Банальна промова, що він вштовхує в наші вуха заради пристойності. — Я не хочу відстороняти вас від навчання на тиждень, — має звучати як поблажка з його боку. Хоча я була б не проти ізолюватися від суспільства всіх, включно з Гвуд, яка сидить поруч, і ще декого... — Тому пропоную примирливий союз. 

Я відірвала погляд від вікна, в якому роздивлялася зелену галявину з учнями, що ховалися під тінню дерев.

— Джессіко, чому б тобі не прийняти Дебору у вашу чирлідерську групу підтримки?

Очі метнулися на Гвуд, на обличчі якої скривилася незадоволена гримаса. 

— Я нікого не приймаю у свою групу, — довгі локони відкинула назад, недбало покосивши погляд на мене, знову усміхнулася з насмішкою. — Особливо цю.

Наші погляди з приводу моєї присутності в тому гадючнику сходяться. Я дивлюся на Джесіку і не розумію, що їй дає це знущання? Невже хоче закрити якусь невпевненість у собі, хоче виставити себе найкращою? Може вона просто божевільна, яку не варто пускати в суспільство. 

— Ну, вирішувати не вам, міс Гвуд, у вас є тренер. — Містер Коулман ігнорує викиди Джесіки. 

— Це моя команда, і я сама обираю, кого в неї брати, — стоїть на своєму, піднімаючись із місця. — Тим більше з її зовнішністю, — дивиться на мене, немов перед нею сидить у кріслі гоблін. — Блякла, сіра миша. Мені такі нерівня і не потрібні в команді.

Не звертаючи уваги на містера Коулмана, вона йде з кабінету, зовсім не хвилюючись за те, що директор може обуритися і відсторонити її. Вона знає, що він цього не зробить. Гроші містера Гвуда занадто важливі для містера Коулмана, що готовий прощати все доньці інвестора, навіть насильство у власному навчальному закладі, прикриваючи все простим непорозумінням. Залишившись наодинці з мітером Коулманом, я відчула пригнічену обстановку. Звісно, до цього з Джессікою Гвуд була не обстановка для дружніх посиденьок, але тоді вона бодай привертала всю увагу директора, що відтепер мовчки дивився у свої папери, а коли я нарешті вирішила спробувати втекти слідом, він знову дав зрозуміти, що не закінчив.

— Міс Бейлі, до вас у мене окрема розмова, — одним поглядом зрозуміла, що краще мені сісти й дослухати його. — Шериф знову удостоїв мене своїм візитом із новинами про вас і вашу сестру Кейт. 

Щось цей шериф уже й мені стає поперек горла. 

— Я зовсім не впізнаю вас, міс Бейлі. Раніше ви завжди подавали зразкову поведінку.