Розділ 3. Дебора

Перший урок, потім другий і так до останнього. Не вловивши суті жодного з них, я ватяними ногами ступила в коридор.  
У натовпі учнів, що проходили повз, я боялася помітити обличчя Беркутова. Немов він знову міг десь підстерігати мене.  

Тепер кожен коридор "Хінксон" нагадуватиме про цей жахливий ранок. Я мимоволі підвела руку до банта на шиї і послабила його вузол.  

Що він задумав?...

Якого він причепився до мене лише через свій мотоцикл, до якого мені й діла не було? Звісно, того вечора я хотіла, щоб Адам і його швидкісна штука зникли, але не знала, що думки так чітко матеріалізуються. Щоправда дещо спрацювало проти, і Адама Беркутова стало набагато більше в моєму житті. І з кожною його появою стає тільки гірше.

Наступного разу мені доведеться мчати від нього на всій швидкості?  

Чи умовний патріархальний закон, що дівчаток не б'ють ще діє?  
Я досі не можу зрозуміти, чи хоче він і справді вбити мене, чи просто залякує.  

Однак справді не знаю, звідки взялися копи під його вікнами будинку. Адам відірвався від них на самому початку погоні і навряд чи вони встигли б пробити номери.

Тоді одна єдина підозра і справді падає на мене... Но це не привід вбивати мене і затівати розплату за те, чого я не робила!

Мабуть, переконати Беркутова дорівнює самогубству.   

Відчинивши свою шафку, я кладу непотрібні книжки всередину і знову звертаю увагу на маленьке полароїдне фото на дверцятах металевої шафки.  
На ньому мама, Річарда і я, яку змусили взяти маленьку Кейт, що купалася у власних сльозах, на руки.  
Позаду нас зовсім новий будинок, що звели в окрузі приватного району.  

Ця фотографія завжди викликала в мені дивні почуття. Повісила я її ще на другий день середньої школи, коли Хлоя причепилася до моєї шафки, заявивши, що неправильно залишати її пустою без якоїсь особистої речі, що буде нагадувати про улюблений дім.  

Не знаю, звичайно, як постери з Джастіном Бібером і Тімберлейком нагадували їй про дім, але мені вона заявляла зовсім інше.   

І щоразу, коли я дивлюся на це фото... 

Може, ми справді могли б бути справжньою сім'єю?...

Маячня...

Від дивних думок, що полізли в мою несвіжу голову з самого ранку, я зачиняю дверцята і з переляком підстрибую на місці, коли за ними опиняється Хлоя.  
Блондинисте волосся зібране у високий кінський хвіст, вилиці та повіки очей всипані великими блискітками, на ній сукня групи чірлідерок з величезним написом "Орли" на грудях, а в руках шарудливі помпони для виступу. Виглядає як справжня барбі-чирлідерка, в хорошому сенсі.  

— Ти не втечеш, — червоні губи розтягуються в усмішці.  

Ніби в мене була спроба.  

Її наполегливість іноді лякає до такої міри, що я дивуюся, чому вона ще не балотувалася на посаду голови студентської ради в нашій школі.

***

У міру наближення до стадіону в ніс вдаряє приємний запах попкорну. Вітальний гімн школи "Хінксон" лунає на трибунах, зазиваючи всіх приєднається до нестримних веселощів. У такі дні тут набагато більше людей, адже на традиційній грі в американський футбол збираються не лише тутешні учні, а й учні зі школи "Брукс" разом зі своїми батьками.  

Хоча, я б назвала ці ігри лише малим прикриттям для зібрання всіх спонсорів шкіл в одному місці. Здається, у повітрі можна відчути запах не лише смаженої кукурудзи, а й великих доларових купюр, які інвестує майже кожен третій батько наших шкіл.   

Що ж, цього навчального року мама та Річард не відвідали ці "збори". Якоюсь мірою я відчуваю навіть більший спокій. Бо містера Бейлі завжди оточують люди. Багато людей.   

І не приховати того, що мій вітчим явно має величезний авторитет серед усіх. Минулого року його благодійний фонд "Нове життя" зібрав найбільшу суму для допомоги матерям і дітям, що постраждали від домашнього насильства.  

Але щоразу це нагадує мені про минуле. Про ті жахливі дні, в яких не було жодної надії на щось світле, хороше.

Я озираюся на трибуни, помічаючи Кейт, яка веселиться в компанії своїх подруг і бурхливо обговорює, напевно, хлопців зі старших класів, на яких усі починають западати саме в такому віці, коли пубертатний період б'є просто в маківку. Упевнена, вона робить вигляд, що навіть не помічає мене. Точніше, вона завжди це робить. Спочатку всі знайомі дивувалися, що ми сестри. Мабуть, дві вічно гірчащих одна на одну навряд чи нагадують їх.   

Хлоя пробиває мені місце майже на перших рядах, і все це скрашує ще однією присутністю місіс і містера Гвуд просто поруч зі мною.  

Чудово...

Прямо зараз мені хочеться мати ковдру-невидимку як у Гаррі Поттера.  

— Ох, Дебора! — вигукує неприємний голос містера Гвуда збоку.  

Якщо я зроблю вигляд, що глуха, вони відстануть від мене?  
Бо надягати маску дружелюбності й самої милості я не налаштована, не взяла сьогодні її з собою, залишивши припадати пилом удома в шафі.

Але важка рука чоловіка, яку кладе він мені на плече, лише погіршує становище моєї непричетності. Більше я не можу ігнорувати настирливого чоловіка.