3.4

Щойно важкі двері зачиняються за спиною принца, атмосфера в Залі Ради змінюється. Страх зникає, поступаючись місцем неприхованій зневазі.

- Ну що, - цідить крізь зуби жінка з високою зачіскою, леді Марго, обмахуючись віялом. - Його Високість погрався і пішов. А ти, дівчинко, не думай, що справді тут щось вирішуєш. Твоє місце на кухні, біля казанів.

- Повертайся до своїх ляльок, дитино, - підтакує їй товстий скарбник. - А ми тут займемося серйозними справами. Бюджет Відбору не гумовий.

Я дивлюся на них і розумію, що вони бачать у мені тимчасову примху принца.

- Ви маєте рацію, міледі, - кажу я спокійно, роблячи легкий кніксен. - Моє місце там, де є робота. А тут, я бачу, окрім пліток, роботи немає.

Я розвертаюсь і виходжу, залишаючи їх із відкритими ротами.

У коридорі на мене чекає армія слуг. Вони стоять, опустивши голови, налякані й втомлені. Стара економка, місіс Бромлі, дивиться на мене спідлоба, очікуючи криків і безглуздих наказів.

- Місіс Бромлі, - звертаюсь я до неї м'яко. - Зберіть усіх покоївок і лакеїв у Західному крилі. Нам потрібно підготувати сто кімнат до світанку.

- Але, панночко... - вона зітхає. - Це неможливо. Там пилюки по коліна, миші погризли штори, а срібло почорніло. Нас замало. Ми не встигнемо навіть за тиждень.

Я усміхаюсь. Вперше за довгий час я усміхаюсь щиро.

- Встигнемо, місіс Бромлі. Ходімо.

Західне крило зустрічає нас запахом цвілі й запустіння. Павутиння висить гірляндами, меблі вкриті сірими чохлами, крізь вікна ледь пробивається світло. Слуги тупцюють на порозі, опускаючи руки від безвиході.

Я виходжу на середину довгого коридору, заплющую очі й відчуваю магію всередині. Вона більше не спить. Вона вібрує, радіє, рветься назовні. Тут немає батька з різкою. Тут немає солдатів із кайданами. Є лише бруд, мій давній ворог, і я маю повну владу над ним.

Я здіймаю руки, наче диригент перед оркестром.

- Mundus Totalus! - вигукує мій голос, відлунюючи від склепінь.

І починається танець.

Слуги сахаються, коли ганчірки вилітають з їхніх рук і самі кидаються на вікна, поліруючи скло до кришталевого блиску. Швабри починають вальсувати по паркету, змиваючи бруд. Вода у відрах змінюється сама собою, стаючи чистою і мильною.

- Не стійте! - сміюсь я, повертаючись до ошелешеної місіс Бромлі. - Допомагайте їм! Ви - в кімнати ліворуч, ви - праворуч! Знімайте чохли!

Я йду коридором, і магія ллється з моїх пальців потоком.

- Reparo! - і дірка на оксамитовій шторі затягується, нитки сплітаються наново, відновлюючи візерунок.

- Nitidus! - і потьмянілі свічники спалахують золотом.

- Levioso! - важкі шафи підіймаються в повітря, щоб пил під ними зник у вихорі, який вилітає у відчинене вікно.

Слуги, побачивши це диво, спочатку хрестяться, а потім... заражаються моїм ентузіазмом. Робота кипить.

- Панночко Селіє! - гукає молоденька покоївка. - Тут дзеркало тріснуло!

Я підбігаю, торкаюся холодного скла.

- Integra!

Тріщина зникає зі мелодійним дзвоном. Дівчина дивиться на мене із захопленням.

Ми працюємо до пізньої ночі. Я не відчуваю втоми. Навпаки, кожна прибрана кімната, кожне застелене свіжою білизною ліжко наповнює мене силою. Я заходжу в кожну зі ста спалень. Перевіряю подушки, розставляю квіти у вази (які розквітають від мого дотику), запалюю каміни одним поглядом.

Коли годинник на вежі б'є північ, Західне крило сяє. Воно пахне воском, лавандою і чистотою. Місіс Бромлі підходить до мене, витираючи спітніле чоло, і вперше дивиться мені в очі з повагою.

- Ви зробили диво, панночко. Ніхто з попередніх управителів і пальцем би не поворухнув, тільки б кричали. Дякуємо вам.

- Це ви зробили, - відповідаю я, падаючи в крісло. - Я лише трохи допомогла.

Але робота ще не закінчена. Я маю доповісти принцу. Він дав мені добу, а я впоралася раніше. Можливо, це доведе йому, що я не "дитина з мушкетом".

Йду до його кабінету у Східній вежі. Але біля дверей стоїть посилена варта - четверо гвардійців у повному обладунку.

- Мені потрібно до Його Високості, - кажу я, намагаючись тримати спину рівно, як вчила Елеонора. - Я маю звіт.

- Неможливо, - відрізає капітан варти, перегороджуючи мені шлях алебардою. - У Його Високості військова нарада.

- Але він чекає на мене...

- Панночко, - голос капітана втомлений і суворий. - На східному кордоні прорив. Орки спалили три села і рухаються до перевалу. Принц зараз вирішує, куди перекинути легіони, щоб ми всі не стали вечерею для зеленошкірих. Ваші простирадла почекають.

Орки! Вторгнення…

Я відступаю. Пазл у моїй голові складається остаточно. Занедбаний палац, пил, відсутність дисципліни, роздратування Алукарда... Йому просто ніколи займатися господарством. Він тримає оборону цілого королівства, поки тут, у тилу, щури на кшталт леді Марго розкрадають казну.