Глава 14

Ніколя

Я нормальний. Хотіти повнолітню дівчинку, яку колись знав зовсім малою, будучи вже юнаком... Нормально. Вона тепер зовсім доросла, ще й тільки моя, більше ніким не займана і не осквернена. Щойно, я мало не підставив її перед мегерою-матір'ю і стервою-сестрою зі своїм нетриманням гормонів, а може й підставив. Вона ризикує, піддаючись мені. Але чому Наті така мила? Чому її хочеться тримати біля себе і цілувати, у перервах між дивними висловлюваннями? Незабаром буде два тижні, як я буйно схиблений на ідеї опинитися поряд з нею, і видати чергову спокусливу дурню. Стосовно неї – зовсім юної дівчини, яка відноситься до моєї уваги з неприхованою дикістю. Наталі вважає, що я граю, знущаюся... І в чомусь вона має рацію. До моїх випадів ніби й не можна ставитися, як до чогось адекватного. Як до вчинку дорослого чоловіка. Але в чому я певен точно – моя щирість. Чорт знає, що відбувається і до чого це призведе, але я впевнений, що хочу говорити з нею щодня, а обіймати хоча б через день. Не для втіхи свого его, а тому що очевидно – нас тягне один до одного, хоч і було б правильніше відчепитися від Наті. Вона не готова до таких стрибків, не готова до мого натиску, і повинна розвиватися і дорослішати з кимось таким, як вона, але я не можу дозволити здійснитися цим планам. Нехай сама скаже "ні", і тоді я відступлю. Але вона не скаже. На зло, всупереч, з цікавості, чи через потяг... Не скаже. Ми обидва украй божевільні.

Вечірній Ортель у теплу пору року завжди дуже галасливий. Зараз це дратує. І разом з тим, не хочеться закінчувати цей день так безглуздо, відправившись додому, але якщо я заїду в бар, то доведеться залишити машину. Я котився по дорозі дуже повільно, отримуючи в спину звуки клаксонів. Думав. Колись, за кілька кварталів від того місця, де я зараз знаходився, жила моя дівчина Еліза. Ми розійшлися через мій від'їзд до столиці, але іноді вона приїздила до мене, коли зовсім забувала про гордість. Може, й зараз заїхати до неї? Якщо, звичайно, вона не вийшла заміж чи переїхала. Чи є ймовірність, що я залишу в спокої Наталі, якщо стрибну на когось іншого? Яка нісенітниця... Я припаркувався на узбіччі дороги, щоб ухвалити остаточне рішення, але зрозумів, що це марно. Щойно я помітив, що забув папку з медичними методичками та конспектами в будинку Лоранів, то й думати забув, хто така Еліза. З'явився привід повернутися до малої Наті, і побачити її величезні карі очі, звісно ж, якщо її мати не проштовхне Вів замість неї. Вирушив на розворот і поїхав на величезній швидкості назад.

Коли вистрибнув із авто, одразу ж глянув на вікно, з якого зазвичай на мене дивилася Наталі. Темно. Невже вона вже спить? Я поквапився увійти в під'їзд, і виявивши, що ліфт не працює, на відміну від недавнього часу, помчав сходами вгору. Головне, щоб моя маман не помітила мене у вічко, або не вийшла випадково. Мені тільки її моралі не вистачало.

- Ніко! - і тим не менше, пролунав голос мами, коли я вже пробігав поверх. Та що за чуйка у цієї жінки? Вийшла вигулювати собаку саме у цей момент. - Ти весь скуйовджений. Щось трапилося?

- Мамо, все гаразд. Я забув свої книги в мадам Лоран, - відмахнувся я, але вона була дуже нав'язливою.

- Ніколя, підійди. Мені не подобається, що ти зовсім перестав виявляти найменшу повагу до своїх батьків, - що ще за новини?

Мама переспілкувалася зі своєю несамовитою подругою, і вирішила застосувати на мені її методи пресингу? Неохоче спустився, щоб вислухати її претензії.

- Я сьогодні заходив до вас. Ми чудово побалакали. У чому відсутність поваги? - спокійно, але твердо заперечив я мамі, чому вона розгубилася і трохи зніяковіла. Мабуть, вона на якусь мить забула, скільки мені рочків. – Я зараз справді зайнятий, і не можу говорити.

- Чим ти зайнятий? Звабленням молодшої доньки Лоран? - і все-таки, мати продовжила свій штурм. Даремно я тоді розмовляв з Наті при ній, і просив допомоги з цим дзвінком. - Ніко, я прошу тебе, просто подумай головою... Ти наробиш лиха, а Івон мене потім знищить через те, що на тебе не вплинула.

Вона дійсно боїться цю самодурну мадам Лоран?

- Мамо, я вже великий хлопчик, і за свої вчинки відповідатиму сам. Мадам Лоран так переживає про честь і гідність своїх дочок, але це не заважає їй займатися рукоприкладством і приниженням стосовно них. Лицемірство!

- Ніколя... - мати похмуро опустила голову, і я зрозумів, що вона згодна зі мною. Може, справді жаліла Наті? - Вона зовсім маленька, а ти дорослий. От і вчини, як дорослий, прошу тебе, - пригнічено попросила вона, ніби я замислив якийсь підступ. Навіть мати не вірила в моє благородство, що вже казати про наївну, недосвідчену дівчинку Наті?

- Все буде добре, - роздратовано закотив я очі. - Я не збираюся сварити тебе з любою подругою, і тим більше ображати Наталі. Та й... Хто знає?.. Може, вона мати твоїх майбутніх онуків? - я знущально підморгнув і розсміявся, отримавши по плечу від матері, і продовжив підніматися.

Пройшовши один проліт, мало не спіткнувся об дівчину, що сиділа на сходах. Вів'єн? Вона схлипувала, підібгавши ноги до грудей, і підняла на мене заплакане обличчя.

- Вигнали? - спитав я саркастично, але здається, що цей сарказм був недоречним.

- Ти навіщо повернувся?

- Забув у вас свої речі.

- Зараз краще туди не йти, - зітхнула Вів'єн і відвела погляд. На душі стало тривожно.

- І чому ж?

- Мама знову не в собі через нашу поведінку ввечері. Жахливе видовище...

Я придивився до Вів, і побачив на передпліччі гематому, якої точно не було ввечері. Та що за лайно відбувається у цій сім'ї?

- Це що? - я сів навпочіпки біля неї, і вказав на руку.

- Мама відтягувала мене убік, коли я спробувала перегородити їй шлях до Наті.

- Що з Наті? - починаючи закипати від люті, спитав я, і Вів заплакала сильніше.

Як після такого мирного прощавання могло статися хоч щось погане? Ця змія привітно посміхалася, думаючи про те, що тільки-но я піду, вона зацькує малу Наталі.