Глава 13

Мама виклала Ніколя свою геніальну ідею щодо мого вступу до університету, через що він подивився на мене досить скептично.

- Наталі, ти справді хочеш бути лікарем? Ніколи не подумав би.

Чи варто на нього образитись? Я що, не здатна збагнути таку складну професію, на його думку?

- Звичайно, мсьє Віан, - люб'язно відповіла я, фальшиво посміхаючись. – Я з дитинства мрію лікувати людей, особливо мою дорогу матінку. Не терпиться вже швидше вступити до університету та набратися знань.

- Люба, ти зараз серйозно? - засмутилася маман, чому її обличчя набуло дурнуватого виразу. Невже вона така наївна? - Я приємно здивована.

- Так, матусю. Я справді передумала і тепер маю намір вступати, але з однією умовою, - боюся припустити, чим обернеться моя раптова імпровізація.

- Звичайно, люба. Кажи, - з натхненням відповіла вона.

- Я хочу працювати за фахом уролога, - видала я, і помітила, що Ніколя намагається придушити усмішку.

- Перепрошую? - напружилася матінка, вигнувши брову. – А як це пов'язано із кардіологією?

- Думаю, що ніяк. Серце та сечостатева система знаходяться у різних частинах тіла. Адже так, мсьє Віан? - безтурботно запитала я Ніколя, ніби була дуже цікавою дівчинкою, а він поблажливо кивнув, не приховуючи посмішки.

- Я здогадуюсь, як розташовані людські органи, Наталі, - мама була на межі, стискаючи виделку побілілою від напруги рукою. - Ти знущаєшся?

- Ні! - "щиро" обурилася я, намагаючись не перегравати. Чому я так люблю виводити її у присутності сторонніх? – Чому ти так несерйозно ставишся до моєї медичної кар'єри? Я думаю, мені вдасться стати хорошим урологом, або ж вивчити венерологію. Старша сестра Марго працювала асистенткою венеролога, де лікувалися переважно чоловіки.

- Наталі, зупинись по-доброму, - прошипіла мати, але я продовжила нести нісенітницю, від якої мені вже було соромно.

- Якось, вона брала мазок... Звідти, — я кивнула, скинувши брови, ніби казала про щось секретне. - Ну, ви розумієте, звідки... І у пацієнта виник підйом... Теж розумієте чого. Мені здається, це непоганий спосіб підняти самооцінку невпевненій у собі дівчині. У моєму розпорядженні буде безліч чоловіків, для яких я буду наче янгол, здатний зцілити їх на ім'я кохання. Як ви вважаєте, мсьє Віан, чи благородно це буде з мого боку? - підперши підборіддя долоньками, я широко розплющила очі, зображуючи дитячу наївність, і знову пристала до бідного Ніколя.

- Наті, я вважаю, що підняти самооцінку можна не стаючи лікарем, і тим більше урологом, що розглядає статеві органи, - слова Ніколя йшли трохи врозріз із бажаннями моєї матері. Я дивувалася тому, як він намагався підтримувати будь-яку мою дурну розмову.

- І як же її, на вашу думку, можна підняти? - я пограла бровами на останньому слові, ніби воно містило якийсь підтекст. - У вас є свої методики, перевірені на практиці, мсьє Віан? Як ви вчиняєте з безліччю своїх дівчат?

Мої провокаційні питання, здавалося, не могли збити з пантелику Ніколя, але все ж таки він трохи засовався на стільці та шумно проковтнув. Упевнена, він не розуміє, навіщо я поводжуся так зухвало, і вплутую в це його. В мені говорили ревнощі. Я хотіла, щоб і мати, і Вів'єн взагалі забули про Ніколя, і про те, що він міг би бути кандидатом у чоловіки для моєї сестрички. Нехай краще гадають, що він невиправний бабій. Вів'єн гідна кращого! Мабуть, найбільше мене дратує саме це – мати влаштувала посиденьки під приводом мого вступу, але насправді просто як і раніше хотіла причепити Вів до... Мого коханця. До мого!

- Маленьким дівчаткам не належить знати відповіді на подібні питання, - знущався з мене Віан. У його погляді був азарт. Він не розгубиться від мого нахабства. - Але я впевнений, що коли ти підростеш, то обов'язково зустрінеш чоловіка, якому станеш настільки цікавою, що він ледве стримуватиметься, щоб не накинутися на тебе. При всіх, - на останніх словах Ніколя став серйозним і задумливим, що я трохи здивувалася. Замовкла і зупинила свій потік маячні. Віан казав про себе і свої бажання на даний момент, або натякав, що ми не будемо разом у будь-якому випадку, і одного разу я обов'язково зустріну іншого?

- Ніколя, що ти таке кажеш? - ніяково розсміялася мама, перериваючи його фантазії. Вона не чекала подібного від ідеального Ніколя, ще й не на адресу Віві. - Наті зовсім ще мала. Їй навіть думати не потрібно зараз, що хтось колись наважиться накинутися на неї. Який жах! Я навіть уявляти цього не хочу, - гидливо скривилася вона, ніби таки не стрималася і мальовничо все уявила. - Сподіваюся, що Наті навіть за ручку ні з ким ходити поки що не буде. Ти хіба не бачиш, яка вона ще дитина?

- Хіба Наталі не може жити життям молодої дівчини? Кохати, мріяти, гуляти...

- Ніколя, розумієш, Наталі не та дівчинка, яка знає міру. Варто дати їй волю, і вона буде втрачена для соціуму назавжди. Я добре знаю цей психотип, – посміхнулася мама, видаючи свої фантазії за незаперечну правду. Звідки вона могла знати, як би я повелася в ситуації, яка ніколи зі мною не відбувалася? - Я б не хотіла, щоб вона скотилася у прірву зі своїми мріями. Якби я не стежила за Наті, то її розбестив би якийсь брудний мерзотник відразу ж після повноліття. Або навіть до!

Ніколя мало не поперхнувся. О, Боже... Що за абсурд відбувається? Моя манірна мати розповідає моєму "розбещувачу", цьому "брудному мерзотнику", про те, що завдяки її нагляду, я все ще хороша дівчинка. Хороша і цнотлива. А мама невиправдано самовпевнена, що навіть не хотілося б її засмучувати тим, що вона не вберегла мою честь. Якась комедія станів.

- Звучить бридко, - процідив мій розпусник.

- Ось-ось.

- Особливо з вуст матері, що нібито любить свою дитину, - Віан не виправдав очікування матері, відмовившись стати однодумцем. - Сподіваюся, одного разу, Наті вдасться вирватися з вашої клітки. Або їй допоможе той самий чоловік, який не просто розбестить, а ще й поставиться до неї, як до людини.