Глава 9

Переступати поріг квартири Ніколя, цього разу було набагато страшніше, бо я знала, чим усе закінчиться сьогодні вночі. Я не збиралася втікати. Мені цікаво, як це бути дорослою жінкою. У коханні я все одно не розуміюся, раз так швидко переступила через Арнольда, а чекати на принца, мріючи про світлі почуття, мені ніколи. Я помру від нудьги та відчаю. Хочу жити вже зараз.

Як тільки з моїх ніг злетіли туфлі, Ніколя підхопив мене на руки і попрямував до кімнати. Мандраж посилився. Навіщо все відбувається так швидко?

- Ми навіть руки не помиємо? - злякано запитала я, вчепившись в плечі Віана. Він глузливо хмикнув.

- Коли ти встигла їх забруднити? - відповів Ніколя, укладаючи мене на ліжко, доки я нервово розглядала кімнату. Колишнього безладу не було.

- Ви прибралися? Так набагато краще, - ніяково усміхнулася я, ніби заговорюючи йому зуби, поки він цілував мене і намагався приступити до роздягання. - Як відреагувала ваша мама на нашу розмову?

- Наті, - важко зітхнув Віан, зупинився, нависнувши наді мною, і пильно роздивився. - До чого ці питання? Ти що, намагаєшся відволікти мене?

- Я просто хотіла поговорити... Як мені тепер вітатись з мадам Віан? Чи ви не бажаєте розмовляти? - сумно спитала я, ніби мене насильно сюди загнали.

- Наталі... Мені здалося, що твої сигнали однозначні, а зараз ти хочеш втекти від мене? Навіщо тоді поцілувала? Навіщо поїхала до мене? - Ніколя, все ще притискаючи собою до ліжка, ставив мене в глухий кут запитаннями. Я почувалася абсолютною дурепою. - Хочу, щоб ти зрозуміла... Я ж не милий юнак, який пригощатиме тебе чаєм з цукерками, дбатиме, роками ходитиме за ручку, і оточуватиме романтикою... Мені не потрібна вся ця душевна дурня. Мені потрібні прості дії, які не ускладнюють життя, тому якщо я не правильно зрозумів, і ти не готова...

- Ви все правильно зрозуміли, - перебила я Віана, з досадою перетравлюючи подібні життєві цінності. Він мені не потрібен, але все одно відчувалася якась образа. - Я тут саме для... Цього. Я не будую ілюзій ні щодо вас, ні, тим більше, щодо себе. І мені теж нічого не потрібно складного, особливо від вас.

- Ти боїшся? - Ніколя поправив моє волосся, і акуратно погладив по плечу.

- Ні.

- Тоді що? Передумала?

Останній шанс, щоб переміг розум, але...

- Ні, просто трохи ніяково. Я не найдосвідченіша дівчина у сфері вільного кохання та цинічних відносин... - та й не тільки таких відносин. Цікаво, чи обов'язково казати Ніколя, що він буде першим? Навіщо я вирішила стрибнути вище голови, коли зовсім не розумію, як потрібно поводитися? – Чи можна вимкнути світло?

- Добре. Давай зробимо так...

Ніколя вимкнув лампу в кімнаті, і широко роздвинув фіранки. Як на зло був повний місяць, і ми практично бачили один одного, але все одно не так виразно і відкрито. Віан повернувся на ліжко, продовживши спокушати мене, але я боязко здригалася від кожного його дотику, і, як і раніше, залишалася скутою. Мабуть, я не готова здійснювати свої дорослі плани. Чого тільки дурила йому голову? Навіщо пішла слідом за ним?

- Послухай... - Ніколя знову зупинився, сповз убік, і ліг поруч зі мною, трохи обнявши. - Ти не мусиш робити те, що не хочеш. Коли це зрозумієш? Ні зі мною, ні з рідними, ні з друзями... Ти контролер усіх подій, які повинні з тобою відбуватися, інакше шкодуватимеш, терпітимеш, і накопичуватимеш гнів на саму себе. І на мене... Бо наполягав. Вибач, я трохи втратив голову, - Віан поцілував мене в плече, і я, нарешті, наважилася повернутись на бік, і подивитися на нього. На обличчі Ніколя була спокійна усмішка, ніби він зовсім не засмутився через нашу невдалу близькість. – Тож про що ти хочеш поговорити?

В черговий раз, я дивувалася, чому все-таки Віан пішов на зустріч моїм примхам. Я не підходжу йому за жодними параметрами, але ледве сказавши про свою цинічність, він знову вирішив мене пригріти і вислухати чергове скиглення.

- Я вже не пам'ятаю, що хотіла сказати, - я повільно повернулася на бік, опинившись віч-на-віч з Ніколя.

Тепер стало трохи шкода, що між нами нічого не сталося, ніби я злякалася і це було неправильно з мого боку. Але як збагнути, що саме правильно? Ніколя спочатку сказав одне, але слідом вчинив благородно, і через це у мене не складалося однозначної думки про те, який Віан насправді. Цинічний і байдужий, чи розуміючий і чуйний?

- Я дійсно прибрався, - невимушено перервав паузу Віан. - Мені стало ніяково, що я привів тебе у такий безлад минулого разу, але просто ніколи було розбирати речі. У клініці, куди я влаштувався, графік не найзручніший. У мене було два неповних вихідних дні, і завтра я знову йду на добу. А може, і затримаюся...

- Мені так шкода вас. Вам би відпочивати та жити для себе, а тут... Робота, - награно розвела я руками. Ніколя пирснув, мабуть, відчувши глузування з нього. - І коли ви тільки встигаєте барами ходити і з дівчатами знайомитися?

- Встигаю? Після повернення в Ортель, я ще ні з ким не переспав. І сьогодні, на жаль, тенденція повторилася.

- Вибачте... Не хотіла порушувати ваші плани.

- Чомусь я не хвилююся через це. Не знаєш чому? - загадково посміхнувся Ніколя, простягнув руку до моєї шиї і впустив пальці у волосся. По шкірі пробігли мурашки, і захотілося замружитися. Насилу стрималася.

- Тому що у вас є крем для рук, серветки та чоловічий журнал? - іноді з мого язика злітала якась нісенітниця.

- Що, вибач? – Ніколя розсміявся так безтурботно, що захотілося його поцілувати, а ще стало трохи соромно від моїх вульгарних висловлювань. Дуже дивна незайманка. Але чому йому смішно? Це додавало мені впевненості у собі. - Добре, що темно, і ти не бачиш, як змусила мене почервоніти від збентеження.

- Я не спеціально, але мені втішно від такої влади над вашим обличчям, - це було схоже на флірт. Здається.

- І не тільки над ним, Наті... - задумливо простягнув Віан, як раптом прибрав свою руку і перекинувся на живіт, спершись на лікті. - Моя мама сказала, що ти занадто юна, і мені не потрібно страждати нісенітницею.