Серед коробок з розібраними меблями, стояло величезне ліжко, чому стало ясно, чого дійсно регулярно потребує Віан. Головне, щоб було на що класти своїх дівчат. Хоча, може він просто любить комфортно спати. Мене починали дратувати ці ревниві нотки в думках.
- Присідай, Наті, - наказав Ніколя, і поліз в одну з коробок, звідки витяг аптечку.
- Чому ви поїхали зі столиці? - запитала я, розглядаючи гору нерозкладених речей. Віан усміхнувся, змочуючи вату в антисептику, і потягнувся до моєї ноги.
- Який у тебе довгий ніс, Наті. Цікава?
- Я лише шукаю тему для розмови. Це щось надто особисте? - ображено запитала я, поки Віан укладав мою ногу на ліжко і обробляв садна на коліні.
- Так було потрібно. Тому мені довелося повернутись додому, - багатозначно відповів він, і знову промокнув садна.
Я сіпнулася від болю, і Ніколя повіяв на рану, не припиняючи промивати її. Від цього руху, я мимоволі розвела ноги, підібгавши їх у колінах, і помітила, як Віан скоса підглядав туди, куди не варто. Це безглуздо. Це зайве. Але мені подобався його інтерес, тому я навіть не ворухнулася, залишившись у непристойній позі.
- Скажи, чим ти так регулярно засмучуєш свою матір, що вона розпускає руки? - раптом спитав Ніколя, ніби щоб відволіктися від зайвого видовища. Я підтягнула сукню вниз, і сіла скромніше.
- Не знаю. Здається, я несерйозно веду себе. Не так відповідально, як їй би того хотілося. І ще у нас з нею різні плани на моє життя, - сумно відповіла я, намагаючись не скотитися в скиглення.
- І все? Ти така молоденька, і вже маєш бути свідомою дамою? Це дивно.
- Насправді я думаю, що проблема в моєму батькові.
Ні! Я ж не збираюся розповісти Віану особисту історію?
- Як це пов'язано? І чому тоді вона обожнює Вів? - дивуючись, спитав Ніколя.
- У нас різні батьки.
- Дивно. Не думав, що мадам Лоран така велелюбна, враховуючи її суворість, - Ніколя посміхнувся, хитнувши головою.
- Батько Вів'єн загинув, коли їй не було й року. Мати шалено кохала його, казала, що він її обожнював... Вів – дитина кохання і постійне нагадування про щасливе минуле, а я... Мій тато грав у карти, і як мати познайомилася з ним, уявлення не маю. Він спокусив маму, яка ледь оговталася після трауру, і намагалася розпочати нове життя, а потім дізнався про існування Вів'єн, і зник безслідно. Вона залишилася сама, і, як виявилося, встигла завагітніти мною.
- Дуже безглуздо звинувачувати дитину в тому, що зробив її батько. Мати сама обирала собі партнера, і мусить це усвідомлювати, - прокоментував Ніколя, через що захотілося відкритися йому ще більше. Навіть Ів так добре не розумів мене.
- Вона каже, що я схожа на нього зовні. Але не знаю, чи це так. Ми з батьком не знайомі, і вдома навіть фотографії його немає. Але схильність лізти в якусь дупу, явно дісталася мені від нього.
- Охоче вірю, - посміхнувся Віан, відклав убік вату, але не відпустив ногу, ніжно погладжуючи. - Навіть зараз, ти примудрилася в неї залізти.
- Ви не зробите мені пов'язку? - стурбовано роздивилася я коліно.
- Ні, в цьому немає потреби.
- Чому ви сказали, що я зараз залізла в дупу? - осяяло запитати, і Ніколя розсміявся, з розчуленням дивлячись на мене. – Я думала, що з вами перебуваю у безпеці. Хіба не так?
- Ти прийшла додому до самотнього чоловіка, який недвозначно натякав на свою симпатію, залишилася з ним наодинці, і навіть демонструвала йому свої принади. Ми сидимо на моєму ліжку, я безперешкодно гладжу твою ніжку. Ти розумієш, як це виглядає? - хитро посміхався Ніколя, дуже повільно, майже непомітно, просуваючись ближче до мене. Серце застукотіло так, що луною віддавало в голові. Я занервувала, як ніколи раніше, тому що зрозуміла – Віан продовжить наступ, а я не зможу встояти.
- Симпатію? - трохи чутно спитала я.
- Це єдине, що ти винесла з моєї промови? - напружено посміхнувся Ніколя, наближаючись так, що виявився затиснутим між моїх ніг. Я затремтіла, намагаючись звільнитися, але це було марно.
- Ви кілька годин тому обіцяли затягнути в ліжко мою сестру, - якимось дивом вдалося відповісти мені, не дивлячись на те, як пересохло в роті від хвилювання. – Потім полювали у клубі, і навіть хотіли туди повернутись, щоб знайти когось іншого. Не думаю, що паралельно з цими вчинками, ви симпатизували мені. Ви про мене навіть не згадували, - це прозвучало, як докір, і прийшло усвідомлення, наскільки я незріла для Віана. Я не вмію спілкуватися з чоловіками, і не вмію бути у стосунках.
- Ти дуже багато думаєш, Наталі, - спокійно відповів Ніколя, і в одну мить подолав відстань між нами, а його губи опинилися на моїх губах.
Я уперлася долонями в груди Віана, намагаючись відштовхнути від себе, але він обхопив руками мою талію і не дозволив відсунутись. Поцілунок був наполегливий, жадібний, але не грубий. Я раптом зрозуміла, що боюся цього процесу, бо ніколи раніше не цілувалася. Боялася зганьбитись через те, що нічого не вмію. Але коли я трохи піддалася Віану, то вдалося потрапити в ритм його рухів, і навіть розімліти від задоволення, не дивлячись на те, що мої руки, як і раніше, не обіймали його. Тепер стало соромно та не зрозуміло. Що й навіщо я роблю? Хіба мені потрібний Ніколя? Чи це просто цікавість?
Коли руки Ніколя наполегливо попрямували вище, я раптом прийшла до тями. Ще трохи і ситуація стане незворотною. Я не маю цього робити тільки тому, що відчула просту людську підтримку від Віана. З новою силою відштовхуючи Ніколя від себе, я розплющила очі і обурено простогнала. Він відсахнувся. Завмерши на кілька секунд, я навіть не подивилася на Віана, схопилася з ліжка і помчала в коридор. Тремтячими пальцями намагалася застебнути туфлі, але виходило важко, і я почула, як Ніколя вже опинився поруч.
- Наталі... - стурбовано протягнув він. – Я тебе образив?
- Ні, все гаразд, просто... - я мучилася з туфлями, намагаючись невимушено вести діалог, але не думаю, що він не помітив моє хвилювання.
#3724 в Любовні романи
#1728 в Сучасний любовний роман
#1015 в Жіночий роман
Відредаговано: 15.07.2022