Глава 1

Цей день народження я запам'ятала назавжди. Моє довгоочікуване повноліття, обернулося неймовірними змінами і закінченням дитинства, що затрималося в житті. Але справа була не в цифрах. Він прийшов, і я подорослішала. Я бачила його раніше. Ніколя Віан жив зі своїми батьками поверхом нижче, і наші мами тісно спілкувалися, але десять років тому, коли мені було лише вісім років, він поїхав навчатися до столиці. І ось тільки тепер повернувся. Дорослий, розумний, поблажливий, спокійний та саркастичний. Перспективний лікар. Привабливий чоловік. Чи могла я подумати, що одного разу подивлюся на нього не як на дорослого сусіда, а як на людину, з якою мені приємно і тепло бути поруч? Ніколи. Але все було так складно. Тому що того дня мама запросила Ніколя на моє свято... Не для мене.

А починалося все так...

- Гей, злазь звідти! - занепокоєно крикнув мені мій друг Ів Морель, двадцятирічний студент кулінарної школи.

Бачила б мене моя мати! Я в день народження підіймалася на дерево над озером, порвавши свою сукню, намагаючись врятувати кошеня, якого мені подарував сьогодні Ів. Божевільна. Улюбленець виявився непосидою, і дуже скоро втік з моїх рук. Застрибнув він не так вже й високо, через свій вік, але мені було не по собі висіти на тонкій гілці над водою. Спіймавши кошеня, я почала повзти до стовбура і передала тваринку Іву, але варто було мені це зробити, як я відразу ж зірвалася і впала в озеро.

– Наталі! - почулося перед тим, як я пірнула під прохолодну воду з головою.

І ось я вже сиділа промокла до нитки на траві, і гадки не мала, як з'явлюся в такому вигляді вдома. Сьогодні мені виповнилося вісімнадцять, але, мабуть, це ніяк не позначилося на моєму житті та поведінці.

- Ох, якби я знав, що мій подарунок обернеться такими пригодами, то подарував би тобі книгу чи чашку, - голосив Ів, кутаючи мене у свою джинсову куртку. Його карі очі виражали смуток, ніби він справді в чомусь завинив. Ів надто хороший для цього світу. - Вибач, Наті.

- Не кажи нісенітниці. Я ще твої попередні книги не прочитала. Головне, щоб після цього всього, мама дозволила мені залишити його вдома, - усміхнулася я, тицяючи кошеня, яке передумало знову збігати.

- Може, зайдеш до мене і я випрошу у мами якісь речі для тебе?

- Ні, Ів. Я смілива дівчинка, і маю прийти додому, з гідністю прийнявши приготовану для мене розправу. Я сподіваюся, наші гості ще не прийшли, інакше ганьба нашої родини буде на моїй совісті. А мама ганьбитися не любить, - зітхнула я, згадавши, як мені влетіло за попередню витівку, коли я повернулася додому вся в піску, після пляжної вечірки на випускному.

- Я піду з тобою. Постараюся щось вигадати, щоб тебе не сильно лаяли, - ніяково сказав Ів, ховаючи погляд, і його щіки зрадливо почервоніли. Звичайно. Знаю я, заради чого він хоче піти зі мною.

- Сподіваєшся, що двері відчинить Вів'єн? - підморгнула я Іву, і він роздратовано закотив очі, ніби я зовсім не могла зрозуміти його мотивів. З недавнього часу, Морель був закоханий у мою старшу сестру Вів, але на жаль, він не врахував той факт, що її серце – це лише механічний орган. Байдужий і холодний.

– Для мене важливіше наша дружба, а не гарненьке личко Вів'єн, тому я йду туди, заради тебе. Чесно.

– І не заради її глибоких, небесно-блакитних очей? - я театрально кліпнула віями.

– Припини, - цокнув Ів.

– Мовчу. Дякую за подарунок.

Ми вирушили до мене додому, переборюючи сором, бо вода стікала з одягу на асфальт. Довелося йти пішки, і це зайняло майже годину. Прокляття! Звичайно ж гості вже мали прийти. Може не лізти туди зовсім?

Я подзвонила у двері, і на щастя Іва, нам відчинила Вів'єн. Друг моментально обомлів, навіть не видавивши з себе привітання, поки моя горда сестра розглядала його, як цілковитого нікчему.

– Наті, ти у своєму розумі? Що це за вигляд? В нас повна квартира маминих подруг, всі тільки на тебе і чекають, а тут ось... Таке, - вона махнула рукою, вздовж усієї мене, зневажливо підібгавши губи, і за її спиною виникла мама.

- Якого біса? - прошипіла вона, відсунула Вів, і схопила мене за комір мокрої футболки, затягнувши в квартиру. Сестра зачинила двері перед носом свого небажаного шанувальника. – Я не хочу нічого знати та слухати. Просто піди та приведи себе у божий вигляд. Мовчки і без суперечок. Радуйся, що сьогодні в тебе день народження, інакше вже не змогла б сидіти на своїй пригодницькій дупі.

– Але ж нічого страшного не сталося! Чому ти так сердишся? - насупилася я.

– Тому що я втомилася від постійного бажання провалитися крізь землю від сорому. Невже не можна поводитися нормально? - напівпошепки вичитувала мене мати, щоб зберегти своє обличчя перед гостями, і не прославитися невдачливою матір'ю. У коконі з куртки Іва, пролунало мявкання. Очі мами трохи заповзли під волосся від шоку. – Це що за звіринець?

– Ів подарував мені кошеня, - тремтячим голосом відповіла я, і серце заколотилося сильніше.

– Чудово, - мама вихопила малюка з моїх рук, відчинила двері, і віддала його Іву, який якимось чином все ще стояв на сходовому майданчику. Знову замкнула квартиру, і потягла мене за комір у ванну.

– Навіщо ти забрала його? Це мій подарунок! - брикалася я, мало не плачучи. - Він би жив у моїй кімнаті, і ти б його навіть не бачила. Чому?

– Житимеш окремо, хоч весь котячий притулок до себе забереш, а поки що... Приведи себе в порядок, і щоб через п'ять хвилин сиділа за столом у людському вигляді.

Мама і сестра залишили мене у ванній, грюкнувши дверима. Як тепер можна з'явитися перед усіма, якщо я хочу плакати, і не хочу нікого бачити? Чому мати не дозволила залишити мені тваринку? Може, я нерідна дочка, що одержую на свою адресу лише зневагу?

Підійшла до дзеркала і подивилася на себе. Добре, що макіяж не робила, інакше все було б розмазано, але й так вигляд не дуже. Можна було переодягнутися, витершись насухо, скористатися феном, вбратися в консервативну сукню, і з'явитися у вітальні, на радість матері, але я занадто втомилася, щоб бути слухняною. Зібрала мокре темне волосся у високий пучок, наче якась пляжниця, і розглянула своє обличчя. Що можна зробити з цим надмірно дитячим личком, щоб воно відповідало моєму віку? Я зовсім наче дівчинка. Взяла яскраво-червону помаду з полиці і добряче нафарбувала губи. Чудово. Майже як жінка. І тепер мій вихід.