Хороші новини по радіо

Маршрутку трясло і калатало. Кожен третій гвинтик давно розхитався, і, здавалось, от-от вилетить із гнізда, тож вся богданівська конструкція ревла і скавучала на стоголос – метал терся об пластик, пластик об резину, резина об людей, а люди один об одного. Водій крутив баранку і слухав Дзідзя навперемішку з Ротару, пасажири клювали носом в такт вибоїнам, час од часу поступаючись місцем інвалідам і пасажирам з дітьми. Іра стояла в куті, затиснена між студенткою та впрілим дядьком, і останніми словами кляла день, коли сіла за кермо своєї тойоти. Втім, серед усіх машин середнього класу і поміркованої працездатності, японці вирізняються легкою вдачею, тож є надія, що жовтий седан не просто так заглох посеред вулиці, а у такий спосіб дбає про хазяйку, аби та нарешті змінила маршрут, вдихнула серпня, подивилась на людей і на місто.

Літня погода тішила теплом і сонячними зайчиками. Попри це, публіка в маршрутці зібралась вкрай нелюб’язна - водій сердився через «посвідчення», пільговики сердились, що забагато інших пасажирів і немає чим дихати. Трьом навіженим дуло крізь прочинене вікно, а решта піддались загальному настрою взаємної підозри. Назрівала дискусія із завдатками повнометражної бійки. Біля Нового Цуму в нагріте черево богдану втиснулась дама в пишній спідниці. Спідниця псувала настрій, бо заважала решті хреститись на церкви і тримати клунки одночасно.

- Жіночко, майте бога в серці, прийміть церату з-під ніг, стоять незручно, – фальцетом озвалась мадам Лозова, що везла синові на інший кінець міста 5 банок закруток і пластикову пляшку з яйцями. - Жіночко!

- Яка я вам «жіночко»?! – у відповідь цариця в спідниці повела плечима аж дзенькнули персні, що їх на кожній руці як пальців.

Десь біля водія, з місця, де не можна говорити по телефону, але можна з самим водієм, озвались насмішкуватим басом:

- Шановні, а ви знаєте який сьогодні день? – голос булькав і перекочувався розпеченими нутрощами маршрутки, як добре розігрітий борщ у шлунку нічного вантажника чи таксиста. З Іриного закапелку годі було побачити, хто говорить. – Від сьогодні набирають чинності нові правки до українського правопису. Тепер кава середнього роду, пальто відміняється, а слово «жіночка» виключено з усіх словників.

Дві дами схопились за серце, впрілий пан наморщив лоба. Ірі руки смикнулись по телефон – бо інформацію треба перевіряти.

- Нарешті країна спатиме спокійно, - незворушний водій обтер червону шию замизганим рушником. Важкий тягар впав йому з плеч. - То як я маю тепер до них говорити?

- Говоріть «пані» і буде вам щастя, - гукнула Іра, хоча зовсім не планувала втручатись. За інших обставин вона б не озвалась до матьорих маршрутних тьоток, але насмішкуватий голос під’юджував до спонтанних дурощів. Пані із перснями кивнула, мадам зі склотарою теж погодилась, бо «пані Лозова» звучить напрочуд гарно. З переднього сидіння Ірі хитрим оком підморгнув незнайомець, що його блакитна сорочка і посмішка зі здоровенними білющими зубами ледь проглядала серед натовпу. Остаточно врятував ситуацію Олег Винник, коли по радіо заграла «Молода вовчиця» :

- Зорі прозорі вгорі, Вам спиться , чи не спиться…?, - градус пристрастей остаточно впав до нуля і у маршрутці запала медитативна тиша.

- Не спиться їм, аякже, – кивнув водій, втискаючи гальма. - Мєчнікова виходять?

- Виходят-виходят, - назовні вийшов дядько в тенісній футболці. Волога смужка між лопатками сягала попереку і ясно свідчила, що він із числа пасажирів яким одночасно і душно, і дуже ніяково. На його місце вскочили двійко дівчат в плетених капелюшках зі стрічками. Обидвоє не цурались пахучих кремів, прискалок і ляпалок, які, вкупі з їдкими парфумами, утворювали цупкий туман на півтора метри довкола. Услід за дівчатами на останню сходинку стрибнув хлопець із солом’яним волоссям і в брудних смугастих штанях. Мутний солодкуватий туман довкола його супутниць хлопцеві не заважав, і навпаки додав привабливості їх нечітким обрисам. Решта пасажирів припали до вікон.

Дівчата, гойдаючи капелюшками, і собі заспівали частину лірично-драматичного куплету:

- В небі з`явилося знов, місяця люстерце … Бачить там свою любов одиноке серце, - хлопець тільки мугикав не в такт, щоб не відставати від колективу, хоча знав напам`ять обидва куплети.

- Бачу, молодь шанує корифеїв української естради? Сьогодні прям день хороших новин, – блакитна сорочка сидів у напівоберти до салону і говорив сам до себе. Сонце плуталось у його русявих кучерях і стрибало вздовж прямого носу. Дівчата в капелюшках прикипіли очима до підсвіченого променями профілю, пані з перснями за старою звичкою стріляла підсліпуватими очима, а мадам Лозова розчулилась і ладна була віддати всі банки з соліннями і одну із яйцями, якби тільки її хто попросив. Іра теж пильнувала погляди, втім її цікавив тільки колір очей пасажира на іншому кінці маршрутки. У неї блакитні і, якщо у нього теж, – то в дітей будуть теж голубі. Гірше, якщо карі, домінантний ген, як не як. Може тоді двох зроблять – буде як у них з сестрою? Дівчина витягла з кишені гаманець: хто зна навіщо вона з собою носить це старе фото – двійко дівчат із бантами, одне біляве, інше геть руде із величезними карими очиськами.

Молодь сміялась, проштовхуючись далі по салону, аж поки не обступила Іру кільцем. Цупке марево дихлофосу паморочило голову, коли капелюшки, як маківки, хитались в такт радіо. Іра шаленіла від задухи і розгублено слинявила поглядом пасажирів: увагу несвідомо тягнуло до передніх сидінь, звідки суперменівським плащем майоріла блакитна сорочка й лоскотав увагу оксамитовий жартівливий голос.

- Богдана Котика є на вихід?

- Є, зупиніть, - троє, мружачись, вийшли, дівчата в капелюшка втиснулись глибше, поступаючись місцем дівчині з дитинчам в панамці. Машина покотилась далі. Молода жінка у білій сукні і з лютим рум`янцем тримала докупи себе, малого, панамку, що сповзала йому на очі, і сумку, з якої однією рукою намагалась видобути гаманець.