Глава 1.

Повноліття. Як довго Аліна чекала цієї дати! Для когось вона стає приводом закотити гучне святкування, законно купити цигарки чи вперше напитися до блювоти. Зрештою, цим і закінчується більшість вечірок на честь Дня Народження. Але ця дівчина мала інші плани, геть не такі, як у більшості підлітків. Список послідовних кроків визрівав і вдосконалювався роками, не давав піти на дно й тримав на плаву, коли не було сил навіть з ліжка піднятися.

Для Аліни привілей вісімнадцяти років – це можливість зникнути з радарів. Загубитися, почати нове життя, а якщо пощастить, то й забути все те лайно, яким було наповнене її минуле. 

План був простий, і від того геніальний: отримати довідку про зарахування в університет на іншому кінці країни, зняти зі свого рахунку п’ятдесят тисяч доларів – саме стільки на думку батьків коштувала її скалічена психіка, а потім розчинитися в повітрі. 

До біса тих продажних виродків, що звуться сім’єю: мама, яка від народження тягала по модельних агентствах, намагаючись втілити в особі доньки свої нереалізовані амбіції; безхребетний батько, який не здатен стати на захист дитини, коли з тієї познущався покидьок; брат — прищаве непорозуміння, що паразитує на грошах, зароблених сестрою. Аліна залишила для них прощальну записку, а на більше вони й не заслужили.

О п’ятій ранку дівчині вдалося втекти з Києва.

Ніч на верхній поличці плацкарту, дешева кава на сніданок, і ось потяг зупинився у маленькому містечку на півдні України. Мелітополь у порівнянні зі столицею здавався аж надто тихим та нудним, але саме цього Аліна і прагнула. Ідеальне місце, аби стати ніким. 

Універ обирала навмання, виключивши з переліку імениті заклади, у яких її буде легко відшукати. Можна було б звалити за кордон, але то притягнуло б забагато клопоту. А так їй достатньо контрактного місця на юридичному факультеті. Якщо виявиться не такою тупою як її вважали, то отримає диплом правозахисника й боротиметься з безкарністю тих, хто прикривається грошима.

Перетнувши сонне місто на таксі, Аліна дісталась майбутнього житла… Гуртожиток. Дещо неочікуваний хід, враховуючи її статки. Звісно, дівчина могла б зняти для себе непогану квартиру, але, боялась, що там остаточно зійде з розуму. У її становищі небезпечно залишатися наодинці зі своїми думками. Краще триматися біля людей. 

Невдоволена адмінша, заспана вахтерка, сморід від пригорілої їжі та сміття — перший день незалежного життя поки не дуже відрізнявся позитивом. Ще година на оформлення документів та оплату оренди, і кімната готова до заселення. Аліна узяла ключі й попрямувала згідно із вказівкою прибиральниці, а, судячи зі стану коридорів, та знаходилась на роботі суто для звітності.

Гуртожиток нагадував притулок для біженців. Мінімалізм та бідність. Душ — один на увесь поверх, ще й відкривається по графіку. Дякувати, окремий для дівчат та хлопців. Кухня — дві плитки, на яких половина комфорок не працює, та пральна машина з чужим одягом, що вже кілька днів лежить забутий хазяїном. Єдиний пристойний куточок — загальна кімната з диванами та кріслами, задумана як читальня, проте вже давно використовується суто для посиденьок.

— Допомога потрібна? – пролунало позаду. Від неочікуваності Аліна ледь не впустила валізу, яку і так з останніх сил затягнула на третій поверх.

— Ні, — відповіла, не озираючись. Не мала настрою знайомитись з новими сусідами. Особливо хлопцями, бо вже начиталась, як ті полюбляють “свіжу кров” у вигляді першокурсниць.

На жаль, після відмови юнак не зник. Навпаки, підхопив речі Аліни й поніс нагору. Дівчина підвела на нього погляд, сподіваючись, що її похмурий вираз обличчя стане хорошою засторогою. Натомість зустрілась з темними очима незнайомця, які з цікавістю вивчали її з-під спадаючого на лоба хвилястого волосся. 

— Маєш проблеми зі слухом? – процідила крізь зуби. — Не корч з себе джентельмена, коли тебе про це не просять. 

Після цього нахаба нарешті зупинився. Розчаровано похитав головою й зітхнув.

— З такою агресивністю, тобі друзів не знайти.

— А хто сказав, що я їх шукаю? 

Друзі у розумінні Аліни – це взагалі щось міфічне, подібне до леприконів чи єдинорогів. Може, хтось їх і зустрічав, але їй таке не траплялося.

— Все, я зрозумів, — чомусь посміхнувся хлопець. – Це в тебе захисна реакція після пережитого шоку.

В Аліни мороз пішов шкірою. Звідки… Як він міг дізнатися? Ні, це просто неможливо! Невже всі старання були марними? Вона схопилась за поруччя сходів, бо ноги вмить стали кам’яними. “Дихай, — у голові пролунав голос психотерапевта. — Просто дихай”. Наче це так легко, коли тебе з середини сковує жах…

Напевно, у відповідь на її здивування, юнак пояснив:

— Першокурсники завжди офігівають від умов, у яких мають жити наступні п’ять років. Хтось ридає, хтось матюкається, а ти от визвірилась на невинну людину.

Фух… Навигадувала собі-бозна чого. Звісно, він нічого про неї не знає! Ніхто в Мелітополі  не знає. Тут безпечно. А попри це, небажаний діалог сильно затягнувся. Аліна вирішила обірвати його без зайвих формальностей — знову підняла валізу й пішла далі. 

— Може, запишеш мій номер? – не полишав спроби налагодити спілкування хлопець. — Раптом виникнуть питання по навчанню чи…

— Не виникнуть. Відвали вже, — кинула на прощання, а у відповідь донеслось ледь чутне «злюка».

Наче когось колишить його думка!

Єдине, що дійсно викликало в Аліни цікавість – кімната. Форуми абітурієнтів змагались кількістю жахастиків про тарганів та мишей, тому дівчина морально налаштувалась на повну жесть. Дістала з кишені старенький ключик, тричі провернула його у замку, що був лише формальністю, адже за бажанням ті хиткі двері можна було вибити з ноги. Три, два, один… привіт, нова оселя!

Ну що ж… з батьківським домом це точно не зрівняється, але й не катастрофа. Із плюсів – пейзажне вікно біля ліжка та вид на порослий тополями центральний парк. З мінусів – гидкий зелено-сірий колір шпалер. Таке враження, що на стіни знудило жабу… До всього іншого можна звикнути. Маленький письмовий стіл, шафа, холодильник та пара стільців. Зрештою, на краще Аліна й не розраховувала. Головне, що у кімнаті було чисто і не смерділо димом, бо дівчина терпіти не могла курців. Все можна виправити, вклавши трохи грошей. Придбає пухнастий килим, крісло-мішок, почепить нові штори... Аби тільки сусідка не була проти.