Розділ 3

Через годину біля будинку бабусі зібрались майже всі місцеві жителі. Вони збентежено спостерігали, як з нього поліцейські виводили чоловіка у наручниках. Злочинця посадили у поліцейський автомобіль, а старший за званням правоохоронець впевнено підійшов до дітей. Ті, зі свого боку, вже встигли отримати на горіхи від батьків, та й самі добре розуміли, що не мали права залізати до чужих речей, ще й брати їх із собою, хай і ненадовго. Схоже, і вони всією п’ятіркою поїдуть до відділка, неспроста ж найповажніший поліцейський до них підійшов. Ще й перелякані батьки за їхніми спинами додавали більше відчаю і сорому за себе.

- Отже, це ви викликали поліцію? - грізно звернувся до дітей поліцейський.

- Це я у всьому винен! - впевнено обізвався Вадим і ступив крок уперед. - Я підбив усіх на цю небезпечну справу. Не карайте моїх друзів, прошу! - у хлопчини сльози так і норовились навернутись на очі, та він мужньо тримався і не зронив жодної.

Вадим стояв, опустивши голову вниз, як раптово побачив мужню простягнуту до нього руку. Хлопчина здивовано підняв очі і побачив усміхненого поліцейського.

- Героїв не заведено карати, їм слід з повагою потиснути руку.

Хлопчик радісно відповів чоловікові і досить сильно на свій вік стиснув його руку.

- Завдяки твоїй сміливості ми затримали злочинця, який вже давно від нас переховується у горах. Ще й скарб якимось дивом знайшов, намагався його продати і втекти. Дякую тобі!

- Якщо чесно, то без друзів я б не впорався. Кожен із нас доклав чимало зусиль і хоробрості.

Діти радісно перезирнулись, підійшли до свого друга і міцно взялись за руки.

- Тоді дякую «хоробрій п’ятірці»!

...

Через місяць п’ятеро друзів стояли за огорожею і крізь неї спостерігали, як порожнє поле поступово перетворюється на красивий парк для сімейного відпочинку. На повну кипіла робота і будувались дитячі гірки й гойдалки, металеві тренажери, канатні гірки, басейни, місця для пікніка, велодоріжки і ще купа всього цікавого. А ще більшого шуму додавала автодорожня техніка, яка будувала нову дорогу із рівнесенького асфальту. Всі місцеві жителі завдячували приємним змінам у їхньому житті «хоробрій п’ятірці», бо саме вони змогли втримати скарб на їхній землі і допомогли спрямувати його цінність на благоустрій рідного краю.

Кінець

Історія написана для мого мужнього і кмітливого племінника – Вадимчика. Впевнена, у подібній ситуації він вчинив би так само справедливо і хоробро. Хай наші діти роблять цей світ добрішим!