Розділ 2

Під час екскурсії друзі таємно домовились зустрітись зранку біля школи, ще до початку уроків. Їм необхідно було придумати план подальших дій і починати втілювати його у життя.

Першим прийшов Вадим. Юнак замислено спостерігав за птахами, які перелітали з одного дерева на інше. І самому думалось над тим, як би той скарб не відлетів до поганих людей. Якщо те золото ховалось у їхньому краї, значить належати воно має лише місцевим і принести їм користь. Та й, схоже, скарб був знайдений саме на тій горі, бо нащо б його там ховати?

За кілька хвилин всі були у зборі. Кожен розказав про свої здогадки, і врешті з усієї інформації побудувався досить гідний план. Батькам розповідати ніхто не наважився, бо вони можуть не повірити, а якщо і повірять, то заборонять про це навіть думати. Тож друзі спробують самотужки впоратись із цією нелегкою ситуацією.

Після навчального дня розпочалось справжнє розслідування. Дівчатка пішли до баби Гані, а хлопці тихо спостерігали із кущів за рогом. Старенька поралась у дворі, підгодовуючи своїх курчат зерном.

- Добрий день! - привіталась Богданка. - Я тут до вас подругу свою привела – Вікторійку, вона теж хоче навчитись вишивати.

- Ну, якщо хоче... - бабуся задоволено усміхнулась і кивнула дівчатам, аби йшли вслід за нею до будинку. Тільки вони зовсім не поспішали заходити, бо саме зараз треба дізнатись найважливішу інформацію. Старенька не витримала паузи і запитала: - Чому не заходите?

- Та у вас там чоловік чужий у будинку, а ми трохи соромимось! - несміливо відповіла Богданка.

- Ой, дівчатка! - бабуся мило розсміялась і знову жестом за собою покликала. - Це не просто чоловік. Він – еколог, його ще спробуй до хати загнати. Цілими днями по горах із фотоапаратом лазить, шукає чи то рослини рідкісні, чи то тварини. Та яке це має значення, головне, що за проживання платить, а мені плюс до пенсії. Заходьте, не бійтесь!

Дівчатка нишком кивнули до хлопців, що всередині чисто, і зникли за білесенькою шторкою, яка у бабусі служила замість дверної сітки від комашок. Поки жіноча компанія клопотала з голками і нитками у кімнаті старенької, чоловіча – пішла у розвідку. Василько залишився контролювати зовнішній периметр, а Вадим з Богданом прокрались до кімнати так званого еколога. Адреналін так і вирував у крові молодих людей, адже вони дуже ризикували. Та все одно почувались героями.

Хлопців цікавили документи чоловіка і сам скарб, який, можливо, тепер знаходиться десь у цій кімнаті. Золота вони не знайшли, однак знайшли те, що змусило їх покласти все на свої місця і боязко втікати подалі від небезпеки. Вже біля школи вони дочекались дівчаток і розповіли про те, що побачили у кімнаті злочинця. Чому злочинця? Бо у цього чоловіка аж три паспорти на різні імена. От скільки їх переважно у звичайних людей? Правильно – один, а у цього підозріло багато.

- Отже, еколог може бути тим самим грабіжником, якого ми шукаємо. Тільки де ж докази? - розчаровано запитала Богданка.

- Не може бути, а є, - впевнено відповів Вадим, і продовжив: - Я дещо знайшов і прихопив із собою.

Хлопчик вийняв із кишені штанів кілька маленьких фото. Сів навпочіпки й акуратно розклав їх на траву під ногами. Всі дружно до нього приєднались, закриваючи собою знімки у коло. На світлинах зображувались скали, під якими ховались ті самі скарби. Ці скали відомі чи не кожному у поселенні, і друзі їх теж упізнали. Після тривалої паузи діти перезирнулись впевненими і рішучими поглядами. А Богдан ще й загадково усміхнувся. Хлопчик поклав на одну зі світлин прикрасу, яка була точною копією тієї, що на ній зображувалась.

- А тепер телефонуємо у поліцію і викликаємо сюди наших батьків. - рішуче сказав Вадим. – Злочинцям не місце у наших краях!

- Так!!! - гуртом погодились друзі.